- Об'єкт: діючий монастир зі статусом лаври.
- Посвята: Успіння Пресв.Богородиці (Свято-Успенський).
- Приналежність: оо. Студити, УГКЦ.
- Стиль: ренесанс, бароко, класицизм.
- Час заснування: XVст.
- Розбудова: кін. XVIст., поч. XVIIIст., 1820-ті рр.
- Вигляд: прямокутні мури 55x90м — житл.-госп. корпуси з брамами, 2 вежі і 2 двори (у вел. є церква); ззовні — мур. брама, мур. каплиця-дзвіниця, залишки стін, дер. церква.
- Район: Перемишлянський.
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
Як не дивно, але стільки часу я навіть не знав, що Унівська лавра — це єдина лавра в області, і єдина греко-католицька в Україні. Попри таку близькість до Львова, про монастир я майже нічого не чув і не був тут ніколи. І лише дізнавшись про його старовину та унікальність, аж 30 липня 2015 року без зайвих приготувань наодинці вирушив у цю святиню. Ретельно роздивився сам оборонний комплекс, а також сходив на гору та до каплиці.
P.S.: Монастир відвідано повторно 28 серпня 2016 року під час відпусту. Тепер я оглядав його у вирі масової прощі, опісля пройшовся до хресної дороги на горі. Уточнено довідкові дані, опис доповнено новими спогадами та фото.
Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту і суміжних місць, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис монастиря" всі фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
P.S.: Монастир відвідано повторно 28 серпня 2016 року під час відпусту. Тепер я оглядав його у вирі масової прощі, опісля пройшовся до хресної дороги на горі. Уточнено довідкові дані, опис доповнено новими спогадами та фото.
Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту і суміжних місць, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис монастиря" всі фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
КАРТИ
В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту маршрутів до згаданих в звіті об'єктів (позначені лініями).
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту маршрутів до згаданих в звіті об'єктів (позначені лініями).
ДОВІДКОВІ ДАНІ
ЯК ДОБРАТИСЯ?
Унівський монастир має статус лаври і є відомим місцем паломництва, сюди організовують прощі та екскурсії. Але окрім того, звичайно, його можна відвідати будь-коли самостійно, використавши громадський транспорт. Залізничного сполучення немає, зате курсує пряма маршрутка Львів–Унів. Вона з АС-6 на Личаківській везе в дальній кінець села, майже до самих монастирських воріт (від зупинки лишається пройти 400м далі по дорозі). Розклад відправлень:
Зі Львова — 7:25, 10:45, 14:25, 17:40, 20:55.
Із Унева — 5:40, 8:50, 12:25, 15:45, 19:05.
Графік руху далеко не щільний, рейсів небагато. Тому бажано прийти завчасно, а водія перепитати про доїзд назад.
Також в Унів ходить ще один автобус через село Якторів, однак в монастир не завертає. Тому краще добиратись вищезгаданим способом, через Перемишляни... Саме так, згідно із вказаним розкладом я їхав обидва рази і прибував на місце без жодних проблем. В райцентрі маршрутка може трохи довго стояти, але рейси загалом здалися справними.
Актуально на 2016 рік. Рух транспорту міняється рідко, і його завжди можна уточнити на відповідній АС.
Зі Львова — 7:25, 10:45, 14:25, 17:40, 20:55.
Із Унева — 5:40, 8:50, 12:25, 15:45, 19:05.
Графік руху далеко не щільний, рейсів небагато. Тому бажано прийти завчасно, а водія перепитати про доїзд назад.
Також в Унів ходить ще один автобус через село Якторів, однак в монастир не завертає. Тому краще добиратись вищезгаданим способом, через Перемишляни... Саме так, згідно із вказаним розкладом я їхав обидва рази і прибував на місце без жодних проблем. В райцентрі маршрутка може трохи довго стояти, але рейси загалом здалися справними.
Актуально на 2016 рік. Рух транспорту міняється рідко, і його завжди можна уточнити на відповідній АС.
МОНАСТИР ЯК ПАМ'ЯТКА
Унівський монастир-лавра — пам'ятка архітектури національного значення. Внесений в ДРНКН (тепер ДРНПУ) під охоронним номером 437 і назвою "Унівський монастир-фортеця (мур.)". Офіційно в держреєстрі датується XV-XIXстт. і занесений туди як комплекс пам'яток:
1. Церква Успіння Богородиці (мур.) — охоронний № 437/1, датування 1550р.
2. Будинок митрополита (мур.) — охоронний № 437/2, датування 1818р.
3. Монастирські келії (мур.) — охоронний № 437/3, датування XVII-XIXстт.
4. Мури з брамами і баштами (мур.) — охоронний № 437/4, датування XV-поч.XVIIIстт.
Сучасніші частини монастирського комплексу не являються пам'ятками.
1. Церква Успіння Богородиці (мур.) — охоронний № 437/1, датування 1550р.
2. Будинок митрополита (мур.) — охоронний № 437/2, датування 1818р.
3. Монастирські келії (мур.) — охоронний № 437/3, датування XVII-XIXстт.
4. Мури з брамами і баштами (мур.) — охоронний № 437/4, датування XV-поч.XVIIIстт.
Сучасніші частини монастирського комплексу не являються пам'ятками.
План-схема місцевості:- Б — Головна брама. Сучасний в'їзд.
- БР — Руїни старої брами. Давній в'їзд у розкопках.
- Ц1 — Церква Успіння. Пам'ятка № 437/1.
- Ц2 — Церква Климентія і Леонтія. Дерев'яна новобудова.
- ДК — Дзвіниця-каплиця.
- В1 — Північна вежа.
- В2 — Південна вежа.
- П — Палац. Колишній палац митрополита. Пам'ятка № 437/2.
- ЖГ — Житл.-госп. споруди. Старші келії є пам'яткою № 437/3.
МОНАСТИР ЯК СВЯТИНЯ
Унівський монастир має статус лаври і є головним для одного з монаших орденів УГКЦ — студитів. Офіційна назва "Устав святого Теодора Студита", або "Студійський устав"; їх сайт в основному стосується якраз лаври — studyty.org.ua. Основними святами Унівської обителі є монастирське-храмове та власне, встановлене на прохання ченців:
1. Успіння Пресв.Богородиці — 28 серпня.
2. Унівської чудотворної ікони Пресв.Богородиці — третя неділя травня.
Обидва святкуються досить масштабно. Щороку в цей час студити організовують кількаденні піші прощі зі Львова до Унева, а довга хода завершується відпустом вкінці.
Щоденний розклад богослужінь Унівського монастиря — це утреня, літургії, царські часи, вечірня. Розпорядок літургій такий: в будні і суботу — 7:30, в неділю — 8:00 і 10:00, в свята — 9:00. На великі свята, як Різдво чи Великдень, та у Великодній піст можуть бути зовсім інші відправи. Незалежно від цього, подвір'я та Успенська церква постійно доступні для огляду. Монастир зберігає 1 вищезгадану чудотворну ікону, 3 частиці (Хреста Господнього, Гробу Господнього, Гробу Богородиці) та 15 мощей різних святих і блаженних.
1. Успіння Пресв.Богородиці — 28 серпня.
2. Унівської чудотворної ікони Пресв.Богородиці — третя неділя травня.
Обидва святкуються досить масштабно. Щороку в цей час студити організовують кількаденні піші прощі зі Львова до Унева, а довга хода завершується відпустом вкінці.
Щоденний розклад богослужінь Унівського монастиря — це утреня, літургії, царські часи, вечірня. Розпорядок літургій такий: в будні і суботу — 7:30, в неділю — 8:00 і 10:00, в свята — 9:00. На великі свята, як Різдво чи Великдень, та у Великодній піст можуть бути зовсім інші відправи. Незалежно від цього, подвір'я та Успенська церква постійно доступні для огляду. Монастир зберігає 1 вищезгадану чудотворну ікону, 3 частиці (Хреста Господнього, Гробу Господнього, Гробу Богородиці) та 15 мощей різних святих і блаженних.
ПРО ІСТОРІЮ
В даному розділі використано зменшені сторонні зображення. Архівні фото взято з декількох джерел:
1. Сайт "Святоуспенська Унівська Лавра" — оригінали в архівах фотогалереї на studyty.org.ua.
2. Книга "Замки і фортеці Західної України" — автор Орест Мацюк, 2ге видання 2005 року.
Подана текстова інформація детально перевірена.
1. Сайт "Святоуспенська Унівська Лавра" — оригінали в архівах фотогалереї на studyty.org.ua.
2. Книга "Замки і фортеці Західної України" — автор Орест Мацюк, 2ге видання 2005 року.
Подана текстова інформація детально перевірена.
1395р. Перша писемна згадка про монастир у королівському привілеї. Він тоді знаходився на Чернечій горі — трохи вище від сучасного місця. Хоча згідно з археологічними розкопками ченці жили тут значно давніше, адже сліди житла, схожого на окремі келії-землянки, датуються XII-XIIIстт.
XVст. Дещо нижче під горою засновано теперішній монастир, в ті часи православний. Точних даних про роки та причини перенесення чи первісний вигляд немає. Складався переважно з дерев'яних споруд, захищених мурами — з цих кам'яних стін збереглися лише фрагменти. Решту знищили татарські набіги, імовірно неодноразові, та подальші перебудови... Пізніше, на початку XVIст. святиня вже згадується в історії, зокрема в конфліктах між духовенством; в результаті у 1542р. вона стала архімандрією, ченці отримали право самим обирати архімандрита і розпоряджатись маєтками.
1549р. Під час чергового нападу татари цілком спалили обитель. Її відроджує український шляхтич Олександр-Ванько Лагодовський, власник сусіднього Лагодова, і бере під свою опіку. За легендою, він мав хворі ноги. Увісні Богородиця сказала йому їхати до тих руїн, щоб помити ноги у джерелі. Чудесно видужавши, шляхтич будує нові кам'яні укріплення. Спершу десь в 1550-1570рр. вимурувано церкву — потужну оборонну споруду, в ренесансному стилі з елементами готики. Освячена на честь Успіння Пресв.Богородиці, і ймовірно відтоді монастир теж носить назву Свято-Успенського. Сам Лагодовський помер у 1574р. і був тут похований, а мистецьки вирізьблений надгробок зберігся до сих пір.
кін.XVIст. Приблизно у цей період завершено й решту будівель комплексу. Новий храм обнесено тісним квадратом мурів, з чотирма вежами по кутах. Під стінами зсередини розмістилися дерев'яні келії, тож внутрішнє подвір'я вийшло досить маленьким. При монастирі засновано школу. А трохи згодом ззовні постав ще один ряд укріплень — про їх вигляд майже нічого не відомо, однак розкопки засвідчують наявність міцної в'їзної брами, пристосованої для оборони.
XVIIст. Про цей період інформації відносно мало. Початок століття характеризувався конфесійною напругою, пов'язаною з унією. Унів як важливий релігійний центр потрапляв у серйозні майнові суперечки і піддавався нападам... Однак деякі роботи далі велися. Число "1638", віднайдене на спареній з церквою дзвіниці, відображає рік побудови цієї дзвіниці (чи принаймні значних перебудов і оздоблення). У 1647р. запрацювала друкарня, що стала вагомим осередком книговидавництва. В кінці століття, у неспокійні воєнні часи поза зовнішніми мурами викопали рів та насипали вали. Крім того, можливо, проводилися й інші фортифікаційні роботи для посилення обороноздатності.
1700р. Монастир здійснює перехід в унію. В 1711р. відбувся Унівський монаший собор, де вирішено дотримуватися власних уставів. Але вже в 1739р. ченці разом з іншими монастирями Західної України прийняли єдині василіянські правила, створивши конгрегацію, а в 1743р. долучилися до Василіянського Чину. В ці роки, за архімандритів Варлаама Шептицького (що і прийняв унію) та особливо його наступника Атанасія Шептицького, обитель значно розвинулась. Храм перебудовано: стіни укріплено підпорами, додано декор, інтер'єри розмальовано фресками. Розібрано дерев'яні келії та частину оборонного периметру довкола церкви — замість того зведено муровані келії та житло для архімандрита. Через неактуальність (а може й поруйнованість?) укріплення зовнішнього ряду теж розбирали. В ті ж часи, схоже, перенесено в'їзд та споруджено нову браму. Основні роботи тривали приблизно у 1710-1740рр., і ансамбль набув барокових рис.
1770р. Унівська друкарня через скрутне становище і конкуренцію припинила діяльність, проіснувавши з перервами майже сотню років. А з приходом австрійської влади чернече життя взагалі поступово занепало. У 1790р. монастир закрито. Храм став парафіяльним, в колишніх келіях влаштовано канцелярію та склади.
XVст. Дещо нижче під горою засновано теперішній монастир, в ті часи православний. Точних даних про роки та причини перенесення чи первісний вигляд немає. Складався переважно з дерев'яних споруд, захищених мурами — з цих кам'яних стін збереглися лише фрагменти. Решту знищили татарські набіги, імовірно неодноразові, та подальші перебудови... Пізніше, на початку XVIст. святиня вже згадується в історії, зокрема в конфліктах між духовенством; в результаті у 1542р. вона стала архімандрією, ченці отримали право самим обирати архімандрита і розпоряджатись маєтками.
1549р. Під час чергового нападу татари цілком спалили обитель. Її відроджує український шляхтич Олександр-Ванько Лагодовський, власник сусіднього Лагодова, і бере під свою опіку. За легендою, він мав хворі ноги. Увісні Богородиця сказала йому їхати до тих руїн, щоб помити ноги у джерелі. Чудесно видужавши, шляхтич будує нові кам'яні укріплення. Спершу десь в 1550-1570рр. вимурувано церкву — потужну оборонну споруду, в ренесансному стилі з елементами готики. Освячена на честь Успіння Пресв.Богородиці, і ймовірно відтоді монастир теж носить назву Свято-Успенського. Сам Лагодовський помер у 1574р. і був тут похований, а мистецьки вирізьблений надгробок зберігся до сих пір.
кін.XVIст. Приблизно у цей період завершено й решту будівель комплексу. Новий храм обнесено тісним квадратом мурів, з чотирма вежами по кутах. Під стінами зсередини розмістилися дерев'яні келії, тож внутрішнє подвір'я вийшло досить маленьким. При монастирі засновано школу. А трохи згодом ззовні постав ще один ряд укріплень — про їх вигляд майже нічого не відомо, однак розкопки засвідчують наявність міцної в'їзної брами, пристосованої для оборони.
XVIIст. Про цей період інформації відносно мало. Початок століття характеризувався конфесійною напругою, пов'язаною з унією. Унів як важливий релігійний центр потрапляв у серйозні майнові суперечки і піддавався нападам... Однак деякі роботи далі велися. Число "1638", віднайдене на спареній з церквою дзвіниці, відображає рік побудови цієї дзвіниці (чи принаймні значних перебудов і оздоблення). У 1647р. запрацювала друкарня, що стала вагомим осередком книговидавництва. В кінці століття, у неспокійні воєнні часи поза зовнішніми мурами викопали рів та насипали вали. Крім того, можливо, проводилися й інші фортифікаційні роботи для посилення обороноздатності.
1700р. Монастир здійснює перехід в унію. В 1711р. відбувся Унівський монаший собор, де вирішено дотримуватися власних уставів. Але вже в 1739р. ченці разом з іншими монастирями Західної України прийняли єдині василіянські правила, створивши конгрегацію, а в 1743р. долучилися до Василіянського Чину. В ці роки, за архімандритів Варлаама Шептицького (що і прийняв унію) та особливо його наступника Атанасія Шептицького, обитель значно розвинулась. Храм перебудовано: стіни укріплено підпорами, додано декор, інтер'єри розмальовано фресками. Розібрано дерев'яні келії та частину оборонного периметру довкола церкви — замість того зведено муровані келії та житло для архімандрита. Через неактуальність (а може й поруйнованість?) укріплення зовнішнього ряду теж розбирали. В ті ж часи, схоже, перенесено в'їзд та споруджено нову браму. Основні роботи тривали приблизно у 1710-1740рр., і ансамбль набув барокових рис.
1770р. Унівська друкарня через скрутне становище і конкуренцію припинила діяльність, проіснувавши з перервами майже сотню років. А з приходом австрійської влади чернече життя взагалі поступово занепало. У 1790р. монастир закрито. Храм став парафіяльним, в колишніх келіях влаштовано канцелярію та склади.
1818р. Митрополит Галицький (тодішній титул очільників УГКЦ) Михайло Левицький повернув Церкві унівські маєтки і влаштував тут резиденцію Галицьких митрополитів. В 1820-их рр. комплекс сильно перебудовано. Ліквідовано зовнішній ряд укріплень, засипано рів і зрівняно вали. З південного боку храму постав палац митрополита в стилі класицизму, з портиком і тосканськими колонами. Із Г-подібною своєю формою він зайняв ще частину східної сторони, далі по якій тягнулись інші корпуси. При цьому обидві старі вежі зі східного боку розібрано... Загалом, тепер церкву оточили двоповерхові споруди, окрім північного боку в один поверх. Фото зліва, хоч і значно пізніше зроблене, представляє той низький корпус — в ньому тоді був вихід назовні. А там, через щільну забудову по периметру, фактично утворився ще один внутрішній дворик, такий як тут довкола храму. Твердиня перетворилась у парадну резиденцію.1858р. Михайло Левицький, проживши в Уневі сорок років, тут же й помер і був похований. Надалі просторим помешканням користувалися його наступники. Архітектура не зазнавала суттєвих змін — лише за Андрея Шептицького, що став митрополитом у 1900р., проведено ґрунтовну реставрацію ансамблю. У Першу світову комплекс не постраждав.
1919р. Андрей Шептицький передає свою резиденцію монахам Студійського уставу — цей древній устав у 1898р. був відроджений в греко-католицькій церкві. Монастир отримав статус лаври, ставши для студитів головним. Кількість ченців росла, і десь у 1920-их рр. зведено нові келії. Зокрема, на фото справа якраз видно процес надбудови другого поверху до вищезгаданого корпусу. Пізніше з'явилась іконописна майстерня, результатом роботи якої стали розписи храму в 1935-1936рр. та стін інших споруд. Крім того, монахи сильно розвинули власне господарство в різних галузях.1939р. З приходом радянської влади обитель втратила землі та свої джерела існування. У Другій світовій лавра не зазнала пошкоджень, тут навіть переховували євреїв. Але після війни почалися репресії — унівського архімандрита Климентія Шептицького в 1947р. заарештовано (помер у тюрмі, тепер Папа Римський проголосив його блаженним священномучеником).
1950р. Монастир, останній діючий в Галичині, остаточно закрито. Цінності конфісковано, молодих ченців вивезено, а в приміщеннях створено свого роду в'язницю для старих монахів з різних місць (згодом просто дім престарілих та інвалідів). А від 1954р. і далі тут діяв жіночий психоневрологічний диспансер. В храмі тоді був клуб: фрески замалювали, а іконостас і книги бібліотеки частково спалили. В 1960-их рр. в корпусі з заходу прорізали вікна замість бійниць, як видно на фото зліва. Можна зауважити, що територію обгородили, а входом служила будка на місці сучасної дзвіниці-каплиці.1991р. За часів незалежної України Унівський монастир відкрито. Студити вийшли з підпілля і швидко повернули лаврі славу святого місця, розгорнули релігійну та господарську діяльність. Пам'ятку відреставровано в 1990-их рр.: відновлено автентичні архітектурні елементи, розкрито старі розписи та зроблено нові. В 1995р. до церкви перенесено копію чудотворної ікони з оригінальним окладом, також поступово зібрано інші цінності, а з цікавих артефактів сформовано музейні експозиції. Поряд мурів збудовано ще одну сакральну споруду, схожу на поєднання дзвіниці та каплиці. У 2002р. розкопано руїни брами, частину зовнішнього ряду оборони. Також на території комплексу, на узвишші в 2007р. зведено дерев'яну церкву блаженних Климентія та Леонтія для потреб прочан. Унів знову став визнаним духовним та туристичним центром.
Документальна телепередача "Золота провінція" (Львівське телебачення, 2007 рік). Стареньке таке пізнавальне відео: види Унівської лаври та інтер'єру храму під підходящу церковну музичку, на фоні якої вставляються невеличкі замітки про монастир і його сакральне значення. Також передача містить довгі інтерв'ю з отцем-монахом, який розповідає про легенди та історію побудови, про тутешні святині та особливості уставу студитів.
ОПИС МОНАСТИРЯ
ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД
Монастир оборонного типу, в сучасному вигляді має прямокутну форму 55x90м. Периметр забудовано житлово-господарськими корпусами, які утворюють два внутрішні двори. У двох кутах старого великого двору збереглися вежі, а по центрі стоїть мурована церква. Ззовні розкинулося широке подвір'я зі ще кількома спорудами, акуратно засаджене зеленню. Комплекс поєднує різні архітектурні стилі, але візуально однорідний через його світлі стіни і темні дахи, з якими приємно контрастує тільки дерев'яна церква на горбочку.Центральною спорудою обителі є храм Успіння Пресв.Богородиці — твердиня з рівними високими стінами, потужними підпорами та строгою примурованою вежею-дзвіницею [1]. Це найбільш захищене місце монастиря, тож щоб туди потрапити, треба минути зовнішнє подвір'я і крізь ворота в суцільному масиві корпусів зайти у великий внутрішній двір. Через церкву посередині і двоповерхову забудову він видається тісним, зате тінистим і затишним. Стіни довколишніх келій прикрашені розписами — ікони з їх м'якими тонами чудово пасують ансамблю [2]. Поряд у відкритій галереї зібрана колекція артефактів: старовинні розп'яття, важкі дзвони і копія розкішного надгробка Лагодовського, що звів цю обитель [3]... Вийти звідси можна на південь та захід, а північніше є ще малий внутрішній двір. Раніше сполучався переходом з великим, але тепер вхід лиш один і то ззовні. Часто зачинений, бо там знаходиться монаша трапезна та службові приміщення, а будівлі сучасніші і не такі цікаві архітектурою [4].
Не менш вражаюче лавра виглядає іззовні. З південного боку знаходиться палац, що замінив собою попередні будівлі і довгий час був резиденцією митрополитів [1]. Давніші укріплення можна побачити із заходу — тут збереглися дві вежі в кутах первинного квадратного периметру, а мур між ними відтворено в оборонному стилі, без вікон та з бійницями [2]. З-під стін б'є джерело, згадане в переказах про зведення обителі уздоровленим шляхтичем, — оте саме легендарне джерело Богородиці [3]. Навпроти привертає увагу нова відокремлена споруда цікавої форми з рядами маленьких арок, що поєднує в собі дзвіницю з каплицею [4]... Далі пройти вдасться не завжди. Але на час прощі всі ворота відчиняли, тож комплекс можна було обійти довкола повністю, зокрема оглянути його зі східного боку, прямо із саду [5].
Колись довкола монастиря існувала ще одна лінія оборони, що являла собою зовнішній ряд валів та мурів. Старовинна брама знаходилася прямо на півдні, в наш час розкопано її руїни — чи не єдині залишки тих додаткових укріплень [6]. Тепер же подвір'я суцільною огорожею не оточене і відмежоване лиш рельєфом. Головна брама стоїть окремо та дещо збоку, перекриваючи в'їзд із села [7]. Сама територія обсаджена кущами та деревами, а на підвищенні віддалік від решти споруд зведено дерев'яну церкву Свщмчч.Климентія та Леонтія [8]. Вона присвячена двом блаженним, новітнім греко-католицьким священномученикам: Климентію Шептицькому та Леоніду (Леонтію) Федорову.
Колишні фортифікації монастиря зараз мають декоративний характер. Оборонний храм Успіння посеред великого двору вже давно не є останнім рубежем захисту, а барокове оздоблення його фасаду відійшло від первинних рис твердині. Дві кутові вежі зникли, а дві вписалися в подальшу забудову і, мабуть, використовуються для службових потреб. Корпуси довкола церкви зводилися в різні періоди та в дещо різних стилях. Переважна їх більшість постала вже після втрати обителлю оборонного значення і зразу призначалася для житлових цілей. Ще пізнішими є споруди малого двору, де розташована трапезна, а дзвіниця-каплиця поза стінами лаври зовсім нова. Однак сприймається комплекс досить монолітно — кольори та деталі декору не занадто розбіжні і поєднуються гармонійно... Богослужіння монахи проводять у своїй головній мурованій святині, а дерев'яна церква діє як допоміжна.
Монастир цікавий і з погляду туриста, у першій поїздці я в тишині та без тисняви оцінив його як архітектурну пам'ятку. Хоча безумовно більшим є релігійне значення лаври, і частіше люди прямують сюди з паломницькою метою. У другій поїздці я взяв участь у прощі. Завершальна архієрейська літургія правилася у спареній з дзвіницею каплиці, що якраз обернута на широке зовнішнє подвір'я. По території стояли черги до сповіді, черги за водою, черги до святих реліквій. А також дозволялося безперешкодно ходити майже усюди, тож я зміг оглянути комплекс іще краще. Загалом, відпуст дуже масштабний, оскільки він закінчує собою організовану пішу прощу, а на неділю приваблює й інших прихожан.
ІНТЕР'ЄРИ ТА МУЗЕЙ
Церква Успіння відчинена для відвідувачів. Давній інтер'єр знищили в радянський час, тож тепер створено нові розписи, різнобарвні на темно-жовтому фоні, які видно зліва на фото. Для почитання тут виставляється чудотворна ікона Унівської Пресв.Богородиці. Хоча через поступову та ретельну реставрацію храму, що триває ще досі, образ іноді тимчасово переносять, і я бачив його в різних місцях.Оригінальна ікона була дуже древня, умови її написання достеменно невідомі. Знаходилася в монастирі з ранніх пір його існування, а за легендами є навіть старішою за мурований комплекс — наче вона вціліла на згарищі ще первісної обителі, і її знайшов Лагодовський, прийшовши до джерела. Вважалася чудотворною здавна, зокрема, згадується подяка вірянина 1630р. за чудесне звільнення з турецького полону. Імовірно у XVIIIст. коронована і прикрашена металевим окладом, але станом на XIXст. була досить пошкоджена. Втрачена після закриття лаври 1950р. Копія виготовлена 1995р. за старими гравюрами та фото, оздоблена оригінальним окладом, який зберігся... Ще одна відома місцева ікона Пресв.Богородиці походила з XVIIст. і теж зникла із ліквідацією монастиря. Віднайдена 2003р. у львівському музеї і залишилася там, а для лаври зроблено окрему ікону зі знятого верхнього шару часів XIXст.
Із проходу у стінах палацу можна потрапити в невелике приміщення з довгою назвою "Каплиця Туринської плащаниці і Животворящого Хреста Господнього". Обидва рази застав її відчиненою. Першою тут впадає в очі копія плащаниці, представлена справа на фото. Але слід звернути увагу і на ззовні простеньке дерев'яне розп'яття — туди вмонтовано справжню реліквію, частицю Хреста Господнього.Крім того, монастир володіє ще двома частицями, Гробу Господнього та Гробу Богородиці, і численними мощами святих та блаженних. Схоже, деякі зберігаються в малих монаших капличках, деякі виставляються у відповідні свята, тож їх я не бачив.
При лаврі діє музей, де зібрані різні артефакти — наприклад, віднайдена при розкопках старої брами зброя: гармата, кам'яні ядра, металеві наконечники, тощо. Однак потрапити всередину мені не вдалося, бо екскурсії тільки для груп. Самому можна зайти хіба що ще в церкву Климентія та Леонтія, щоправда, на час перших відвідин і тут було зачинено. Будівля нова, тому інтер'єр без розписів, простий дощатий... Ну а решта приміщень призначені вже суто для ченців.
ОКОЛИЦІ
Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.
ЧЕРНЕЧИЙ ЦВИНТАР І ХРЕСНА ДОРОГА
Якщо вийти з палацу на зовнішнє подвір'я, то зліва лежатиме лісиста гора Чернеча. Туди з монастиря підніматися дуже зручно. Стежка добре облаштована: на початку коло туалетів стоїть вказівник, по дорозі є поручні, а на крутіших ділянках — сходи, вдосталь лавочок і смітників. Вона швидко приводить на чернечий цвинтар з невисокою огорожею. Унівські монахи поховані рівними рядами, більшість під простими металевими хрестами, а могили густо засаджені зеленню... Гора має глибоку історію: тут існувало древнє городище, пізніше діяв монастир з келіями-землянками та мурованим храмом (свого роду попередник сучасного), був старовинний цвинтар. Однак археологічні знахідки звідси перенесено, зокрема, в музейну колекцію лаври.Хресна дорога знаходиться далі, на іншому безлісому схилі — її добре видно на шляху від автобусної зупинки до головної брами. І якщо на кладовищі я був обидва рази, то сюди потрапив тільки після прощі, піднявшись зі сторони села від зупинки. Але йти можна і з чернечого цвинтаря: стежка, хоч і вже дещо дика та розгалужена, виводить крізь ліс до потрібного місця. Сама ж хресна дорога коротка, бо однакові дерев'яні хрести-стації наставлені досить щільно.
Лише в кінці, на самім верху розрівняно просторий майданчик, де стоїть кам'яний постамент. Щоправда, він до хресної дороги прямого відношення не має — це пам'ятник на честь переможного бою УПА з більшовиками. Тут 30 вересня 1944р. курінь "Сіроманці" успішно прорвав оточення радянських сил і вийшов з мінімальними втратами. Знак зовсім новий, але в лісі був інший, значно старіший камінь із вручну вирізаним тризубом та аналогічним текстом.Місце гарне, але не у спеку, тож я поспішив сховатися в тіні ближніх дерев. Поряд бачив відтворену повстанську криївку. По горі можна пошукати ще якісь дрібні об'єкти, та мені більш нічого не трапилося.
ЦВИНТАРНА КАПЛИЦЯ СВЯТОГО ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ
На сільському цвинтарі стоїть цікава сакральна споруда — каплиця Св.Івана Хрестителя. До неї легко дійти з перехрестя на автобусній зупинці: дорога прямо веде в лавру, направо — до хресної дороги, а нам треба наліво (є навіть вказівник). Під час першої мандрівки я, оглянувши монастир, вирішив перед від'їздом навідатися ще й сюди.Будівля старовинна, зведена в XVIIст. Історія побудови та її вигляд протягом віків неясні, вона відома і споріднена з обителлю завдяки ряду подій... Саме тут у XVIIIст. була коронована ікона Унівської Пресв.Богородиці, тож це місце в народі називають "Коронатою". Коли у 1858р. помер митрополит Михайло Левицький, за заповітом його тіло поховали у храмі монастиря, а серце поклали під престолом каплиці. Після закриття лаври в непримітній цвинтарній будівлі проводилися таємні богослужіння. Але за довгий період існування оригінальну архітектуру та інтер'єри втрачено, споруда до наших днів дожила поруйнованою і пам'яткою не є.
Фасадну вежу та паламарку збоку добудовано у 2008р., тоді ж покладено новий дах та здійснено капітальний ремонт. З тих пір тут є одна регулярна відправа — раз в рік на Різдво Івана Хрестителя, 7 липня... Фактично, каплиця майже завжди зачинена та й цілком сучасна. Попри те, через свої аскетичні форми та понурий світло-сірий колір здалась мені дуже атмосферною, прекрасно вписуючись у кладовище з широкими полями довкола.
ВИСНОВКИ
Унівський монастир Успіння Пресв.Богородиці — головна діюча обитель студитів зі статусом лаври, обов'язковий пункт для львівського паломника, також цікавий як оборонний комплекс. Схований у дальнім кінці села Унів, куди зі Львова їздить кілька прямих маршруток, тож доїзд загалом зручний. Прямокутний у плані, він складається із щільних корпусів з двома вежами, що формують два внутрішні двори — в більшому з них є мурована церква; на зовнішньому подвір'ї знаходиться ще пара мурованих споруд та дерев'яна церква. Ретельно реставрується і в прекрасному стані. Володіє чудотворною іконою, трьома частицями і численними мощами, окремі з яких доступні для прочан. Разом із сакральними й історичними об'єктами в околицях є ідеальною релігійно-туристичною мандрівкою зі Львова на один день.
Немає коментарів:
Дописати коментар