Скельний каньйон Ключа

• Об'єкт: скельний розлом.
• Комплекс: 1 група.
• Висота: ~15м: максимум углиб.
• Район: Сколівський.
• Опис: Каньйон Ключа — це тектонічний розлом, візуально схожий на річкову ущелину. Розташований далеко в лісі на схилі хребта Ключа, від якого походить назва. Прямовисні скелясті стіни складені з пісковику та спрямовані вглиб землі, з боку непомітні. Каньйон відносно доступний, але маловідомий і складний у пошуку, тож відвідується рідко.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

---

Скельний каньйон є побічним квестом маршруту на хребет Ключа з селища Верхнє Синьовидне. Проходячи хребет попередні рази, я ніколи сюди не потрапляв. Тож тепер пошук каньйону став вагомим пунктом, і 19 березня 2016 року я, Бодя, Міша, Наталя, Марта і Рома успішно знайшли його та дослідили.

Звіт побіжний: з описом об'єкту і вражень. Всі використані фотографії власні та друзів, за кліком доступні фото в більшому розширенні. Доїзд та піший маршрут, їх Google-карти, побіжний огляд довколишніх цікавих місць описано в звіті про похід з Верхнього Синьовидного на хребет Ключа.

ОПИС ОБ'ЄКТУ

---

ЯК ДОБРАТИСЯ?

Короткий маршрут в каньйон починається просто на хребті Ключа — опис доїзду, а також нашого походу до і вздовж нього подано у відповідному звіті. Посеред гребеня, трошки далі за меморіалом красується отаке примітне дерево, окреме та крислате. Вказівні таблички, що прибиті до стовбура, звертають увагу на роздоріжжя: одна вітка продовжує вести хребтом до Труханова і скель Довбуша, а друга спускається вправо до водоспадів. Остання нам і потрібна.

Чесно кажучи, знайти скритний розлом виявилося нелегко. Зі стежки можна роздивитися долину знизу та далекі вершини, а от під носом не видно нічого — все довкола густо поросло березняком, якимись гіллястими бучинами чи грабинами. Зійшовши схилом метрів зо сто, ми взяли праворуч і полізли в той молодий лісок, знову злегка піднімаючись. Попри те, що я ніби давно орієнтувався, де приблизно має бути каньйон, насправді навіть з навігатором довелося повештатися туди-сюди, поки серед безкінечних дерев з'явилося щось цікаве. Спершу ми надибали одну печерку, а згодом за нею і нашу ціль.

ТЕКТОНІЧНИЙ РОЗЛОМ

Каньйон Ключа утворився не вимиванням породи водою, а під дією сил гравітації. Вертикальні тріщини у товщі пісковиків розверзлися внаслідок тектонічних розколів і зсувів, тому по суті каньйон є розломом. Його середня глибина складає близько 5м, але у центрі знаходиться широка западина, борти якої ще й вивищуються — тут від дна до поверхні не менше 15м. Ми вийшли якраз на краєчок масштабного урвища; кадр зроблено з протилежного боку, але тоді оцей обрив виринув просто під ногами.

Зі сторони каньйон майже не помітний — зверху ростуть дрібні деревцята і чорнички, а прямовисні скелясті стіни ідуть углиб землі [1]. Кострубаті брили, що колись давно відкололися, лежать на дні провалля [2]. Найбільше валунів у північній частині, де рельєф трохи пологіший, а поміж ними густо ростуть берези та ялини [3]. Місцина, схоже, досить волога, бо каміння геть обліпили рясні мохи і всіляка зелень [4].

Та найцікавішою видалася ущелина в південній частині. Оскільки в кінці каньйон вирівнюється, туди можна легко зайти без стрімкого спуску і прогулятися вузьким коридором [5]. Стіни поступово набирають висоту, затискаючи тебе в сірій кам'яній галереї, а потім розступаються і виводять на дно центральної западини.

Особливо порадувала недоторкана дика природа: сміття практично ніде немає, скелі не попсовані тупими написами, тиша довкола безтурботна. Той факт, що місцевість відлюдна і відвідується рідко, пішов каньйону лише на користь.

Наша група розбрелася, кожен робив собі що хотілося. Хтось сидів у траві, звісивши ноги над прірвою, хтось пробував злазити донизу навпростець, минаючи залишки слизького снігу, хтось дерся на криві брили, роззираючи що там далі. Сонячна гарна погода, весняна пора з іще безлистими кронами дозволяли краще охопити поглядом увесь краєвид, а також наклацати фотографій на згадку.

Зсередини ущелина здалася не менш ефектною — з кам'яних карнизів по-зимовому звисали бурульки, контрастуючи з ясним небом, а темні стіни віяли вогким холодком. Загалом, об'єкт мені цілковито сподобався, тож пішли ми далі лишень тоді, коли без поспіху все дослідили і досхочу насиділися з видом на урвище.

ОКОЛИЦІ

---

Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.

МАЛА ПЕЧЕРА #1

Першу печеру ми знайшли на шляху в каньйон — невелика улоговина, немов широка лійка, звужувалась до отакої діри з трикутним входом у глибині. Я читав про неї і знав, що основний об'єкт вже поряд. Позазиравши всередину, всі наче зібрались іти, бо слизька мокра яма здалася непривітною до дослідників, і ніхто не горів бажанням стати першопрохідцем. Але Наталя раптово надумала залізти, і зробила то так легко, що аж не пасувало просто дивитися збоку.

Ми з Богданом теж обережно спустилися в печеру. Вхід хоча й вертикальний, але короткий, тож тримаючись ззовні руками за каміння можна ногами досягти дна. Порожнина прямує направо, трошки під кутом вниз — спочатку ми пхатися далі боялись, щоб не послизнутися і не покотитися хтозна-куди, але насправді хід всього за кілька метрів завершується глухою стіною.

Сира темна схованка полюбилася комахам: на землі повзали товсті лискучі жуки, а по кутиках застигли підступні павуки — я навіть підганяв Богдана, щоб він скоріше вилазив, бо здавалось, ніби там щось ворушиться. Та найбільш цікавих мешканців знайшла Наталя, яка вирішила знов нас взути і пробратися до кінця печери, де мирно спали кажани. Аби подивитися на них зблизька, ми захопили телефони з фотоапаратами і пішли всередину ще раз.

Шість-сім штук кажанів висіли групками на стінах — ближню парочку можна розгледіти на оцьому ледь освітленому кадрі. На раптових гостів з ліхтариками вони ніяк не реагували, відпочиваючи догори ногами у повній незворушності. Побачене скидалося здалека на вигадливі кам'яні виступи, тому лише підійшовши мало не впритул, ми всі повірили, що це дійсно живі істоти.

МАЛА ПЕЧЕРА #2

Друга печера трапилася нам вже по дорозі назад — отаке чорнюще провалля із запалим круглим отвором, яке неначе засмоктує усі довколишні трави і листя. Вхід теж вертикальний, але у порівнянні з попереднім суттєво глибший, не менше трьох метрів. По нерівних стінках, брудних та порослих мохами, злазити було небезпечно. Однак азарт дослідження переміг: за допомогою парашутної стропи ми акуратно спустили туди Наталю, а потім Богдана.

Ця порожнина виявилася дещо об'ємнішою, але загалом також невеликою. Короткі тісні відгалуження закінчувалися тупиковим громаддям каміння, кажанів не спостерігалося, і лише в темних закутках сиділи масивні павуки. Тому невдовзі ми почали евакуацію. Богдан трохи ліз сам і вибрався швидко, а от Наталю пробували просто піднімати силою, і мотузка порвалась. Та навіть у такій провальній ситуації було весело. Ми жартували, придумували різні неймовірні рішення, а врешті-решт знайшли довгу міцну гілляку і разом легко витягли Наталю з самого дна.

ВАРІАЦІЇ

---

Якщо бракує сил чи часу, або просто не хочеться іти ще раз тим шляхом, маршрут можна дещо спростити.

Придивившись до карти можна зауважити, що каньйон знаходиться досить близько від меморіалу. Тому не обов'язково йти по хребту аж до дерева на роздоріжжі, як робили ми. Якщо мати з собою хороші засоби навігації, то цілком реально зрізати шлях навпростець через ліс. Але пробиратися там важче, тож на перший раз краще скористатися описаним варіантом... Окрім того, є ще зовсім альтернативна ідея. Згідно із вказівниками на дереві, маршрут з номером "500" далі веде вниз до Кам'янки, через її притоку Лужки. Якщо іти ним у зворотному напрямку, можна відвідати каньйон без ходьби по гребені Ключа, обійшовши хребет по річковій долині.

ВИСНОВКИ

---

Каньйон Ключа — оригінальний скельний об'єкт. Розташований серед лісу на схилі однойменного хребта, віддалений від популярних туристичних місць і ходжених стежок, тож добратися сюди відносно складно. Являє собою масштабний тектонічний розлом з кам'яними стінами, що прямують углиб землі, і розкиданими на дні валунами. В околицях є ряд дрібних вертикальних печер. Відвідується рідко, для суто окремої подорожі незручний, тож найкраще його поєднати з походом на гору Ключ і іншими цікавими об'єктами по дорозі.