Підгорецький монастир

• Об'єкт: діючий монастир.
• Посвята: Благовіщення Преч.Діви Марії (Благовіщенський).
• Приналежність: оо. Василіяни, УГКЦ.
• Стиль: бароко.
• Час заснування: 1659р.
• Розбудова: 1690-ті рр., протягом XVIIIст., сер. XIXст.
• Вигляд: вигнута відкр. тераса в межах ~80x350м, окреслена прир. ландшафтом, де стоять окремі мур. споруди — брама, каплиця, церква, дзвіниця і житл.-госп. корпуси.
• Район: Бродівський.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

---

Хоча про Підгорецький монастир мені було відомо давніше, в Підгірці я вперше потрапив з автобусним туром по замках "Золота підкова Львівщини". Екскурсія оглядова і дещо прискорена, тож сусіднім пам'яткам увага не приділялася. А святиню, надійно сховану в лісочку за селом, ми навіть здаля не бачили. Я відвідав її аж 26 березня 2016 року, коли повторно вибрався сюди сам, щоб краще роздивитися вже знайомі місця і, звичайно, дослідити нові. Ретельно оглянув увесь комплекс споруд та прогулявся на гору по хресній дорозі.

Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту і суміжних місць, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис монастиря" всі фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

КАРТИ

---

В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами.

ДОВІДКОВІ ДАНІ

---

ЯК ДОБРАТИСЯ?

Підгорецький монастир більше знаний на локальному рівні та приваблює переважно паломників з околиць, сюди часто організовують прощі, а от екскурсійні групи зазвичай його оминають. Відвідати святиню можна і самостійно, в село курсують маршрутки — їх графік руху та різні варіанти доїзду вже описані у звіті про Підгорецький замок.

Монастир, однак, знаходиться в лісі. Їдучи з Бродів, треба перетнути Підгірці по головній трасі, й одразу за селом буде поворот направо (якщо їхати з Золочева, то перед селом і наліво). Обабіч стоять помітні вказівники, і це розгалуження проґавити важко. Я швидко дійшов сюди пішки з центру після оглядин замку, хоча можна попросити шофера маршрутки зупинитися прямо тут. Далі веде асфальтована дорога в дуже гідному стані, яка біля побіленої статуї бородатого старця, схоже Св.Онуфрія, різко завертає в лісок. Від траси до монастиря трохи більше кілометра, тож невдовзі перед очима вимальовується його брама.

МОНАСТИР ЯК ПАМ'ЯТКА

Підгорецький монастир — пам'ятка архітектури національного значення. Внесений в ДРНКН (тепер ДРНПУ) під охоронним номером 414 і назвою "Монастир василіян (мур.)". Офіційно в держреєстрі датується XVIIIст. як комплекс пам'яток:
1. Церква Різдва Богородиці (мур.) — охоронний № 414/1, датування 1726-1750рр.
2. Монастирські келії (мур.) — охоронний № 414/2, датування 1771-1786рр.

Церкву раніше іменували як Св.Онуфрія, зараз — Благовіщення, а в реєстр потрапила зовсім інша назва, імовірно помилкова. Сучасніші частини монастирського комплексу не являються пам'ятками. Окрім нього, пам'яткою архітектури національного значення в Підгірцях є лише вищезгаданий замок, об'єднаний з сусідніми спорудами в одну.

План-схема місцевості:

• Б — Головна брама. Сучасний в'їзд.
• Ц — Церква Благовіщення. Переосвячена, пам'ятка № 414/1.
• Д — Дзвіниця. Новобудова над входом у майже не обгороджений внутрішній двір.
• К — Каплиця.
• ЖГ — Житл.-госп. споруди. Три окремі корпуси. Старші келії (прилеглий до церкви корпус) є пам'яткою № 414/2.
• Г — Госп. споруди. Віддалена будівля з дрібними конструкціями робочого і складського призначення.

Надалі для частин монастирського комплексу будуть вживатись зазначені тут назви.

МОНАСТИР ЯК СВЯТИНЯ

Монастир належить одному з монаших орденів УГКЦ, що широко розповсюджений у нашій місцевості — василіянам. Офіційна назва "Василіянський Чин святого Йосафата", традиційна "Чин святого Василія Великого" (ЧСВВ); сайт провінції в Україні — osbm.in.ua. Окрім, як заведено, монастирсько-храмового празника, у Підгорецькій обителі почитають ще й усіх покровителів збереженої мурованої церкви і дерев'яних церков-попередниць. Тому основних свят тут аж шість:
1. Благовіщення Пресв.Богородиці — 7 квітня.
2. Св.Онуфрія — 25 червня.
3. Преображення Господнє — 19 серпня.
4. Усікновення голови Св.Івана Хрестителя — 11 вересня.
5. Воздвиження Чесного Хреста Господнього — 27 вересня.
6. Покрови Пресв.Богородиці — 14 жовтня.
Перші два святкуються найбільш масштабно, хоча і на всі решту протягом року організовують прощі, а паломники приходять з різних міст за відпустом. Урочистості часто переносять на найближчі суботу-неділю.

Щоденний розклад богослужінь Підгорецького монастиря — це літургія, вечірня з вервицею. Розпорядок літургій такий: в будні і суботу — 08:00, в неділю і свята — 11:00. Незалежно від проведення відправ, подвір'я та Благовіщенська церква постійно доступні для огляду. А всередині храму на почитання усім вірянам виставлено старовинну чудотворну ікону Підгорецької Матері Божої.

ПРО ІСТОРІЮ

---

В даному розділі використано зменшені сторонні зображення. Архівні фото взято з декількох джерел:
1. Проект "Урбаністичні образи" — оригінал у відповідній темі на lvivcenter.org.
2. Сайт "Сестри Мироносиці" — оригінал у довідковій публікації на muronosuci.com.ua.
3. Сайт "Прадідівська слава" — оригінали у відповідній темі на www.pslava.info.

ІСТОРІЯ ПЛІСНЕСЬКОГО МОНАСТИРЯ-ПОПЕРЕДНИКА

1180р. На території давньоруського літописного городища Пліснеська збудовано монастир. Засновницею вважається княжна Олена, дочка белзького князя Всеволода Мстиславовича. Про цю подію зберігся лише запис на таблиці в храмі — він значно пізніший, але міг бути зроблений на основі давніх джерел. Згідно з археологічними розкопками, ця перша обитель знаходилася на південний схід від сучасної, на вершині горба, в урочищі Оленин Парк.

1241р. Під час Західного походу монголів монастир разом з усім Пліснеськом знищено ордою хана Батия. За переказами, вціліла лише Спаська церква, теж закладена княжною Оленою, хоча її розташування так і не визначене. Руїни городища були частково заселені до початку XIVст., коли через постійну небезпеку набігів мешканці залишили його остаточно.

сер.XIII-сер.XVIIстт. Про цей період майже немає писемних згадок, і тільки сучасні археологічні дослідження змогли заповнити прогалину. У городищі знайдено залишки ще однієї обителі та кількох церков. Припускають, що спалений монастир відбудували північніше, в урочищі Високе Городиско, і він існував тут у кін.XIII-поч.XIVстт., доки Пліснесько не покинули. Потім, у кін.XV-поч.XVIстт. монастир стояв уже західніше, трохи вище сучасного, де зараз цвинтар на горбі. Однак ці дані не доводять неперервність чернечого життя... В пізнішому Підгорецькому літописі згадується старець Зосима, який у 1583р. повернувся сюди з Афону, викопав печеру біля криниці (теперішнього джерела), і жив там один. Ще є коротка замітка про те, як в порожній Спаській церкві зупинялися мандрівні монахи. Це все свідчить, що місце залишалося святим, але водночас схоже, що діючого монастиря в той час не було.

Ченці традиційно пов'язують свою обитель з первинною, історики намагаються провести між ними хронологію, але чотириста неясних років все-таки не дозволяють назвати сучасний і давньоруський одним і тим же монастирем.

ІСТОРІЯ ПІДГОРЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ

1659р. На горбі зразу понад джерелом, на запустілому місці засновано теперішній монастир, тоді ще православний. Відродив його Созонт Ломиковський, законник зі Скиту Манявського. У 1661р. звідти ж прибув Ілля Гостиславський, який за рік став першим ігуменом і отримав від власника Підгірців Станіслава Конецпольського землю та кошти на розбудову. До 1665р. зведено церкву Благовіщення, трапезну, келії і господарські будівлі з дерева, а також оборонні стіни. Як і головний храм, монастир теж отримав назву Благовіщенського.

1672р. На початку Польсько-турецької війни обитель пограбували татари, спаливши кілька келій. А звістка про знищення турецьким військом їх рідного Скиту в 1676р. так деморалізувала та налякала ченців, що вони розійшлися з Підгірців.

1687р. Новий власник земель, король Ян III Собеський за зверненням монахів підтвердив їх права, дані попередником раніше, і забезпечив ресурси для відновлення святині. Після переможних битв під Віднем та Парканами загроза масової навали спала, тому монастир будувався без фортифікацій. Його перенесено вниз, на терасу біля джерела. Ігуменом на довгий період став Парфеній Ломиковський, за якого вівся літопис, збережений до наших днів... Локальний грабіжницький наліт татар у 1688р. не завдав шкоди — оточену обитель нападники раптово полишили.

1690-ті рр. Монастир активно розвивається. В 1691р. відбудовано церкву Благовіщення, а в 1692р. постала іще одна, Усікновення голови Івана Хрестителя. Розширюється житлово-господарський комплекс, бібліотека наповнюється цінними виданнями, діє мистецька школа. Споруди зводять як з дерева, так і з каменя (зокрема, підвали та фундаменти).

1700р. Монастир здійснює перехід в унію. Вже в 1702р. з'явилася церква Онуфрія, натомість у 1706р. перестала існувати древня Спаська церква, однак що саме з нею сталося — невідомо. В 1708р. вимурували велику дзвіницю. В 1717р. церкву Усікновення голови Івана Хрестителя замінили новою, імовірно, вже повністю мурованою... На жаль, затиснутий на терасі архітектурний ансамбль прожив недовго. В 1726р. масштабна пожежа знищила майже всі дерев'яні споруди, багата бібліотека згоріла, і навіть кам'яні будівлі зазнали серйозних пошкоджень, через що згодом були розібрані.

1726р. На руїнах обителі, замість ряду церков закладено великий монастирський храм. Будівництво велося до 1750р., а оздоблювальні роботи — аж до кінця 1760-их рр. Зокрема, у 1754-1759рр. виготовляли мистецький, щедро декорований іконостас. Пізніше розписували інтер'єр. Як свідчить збережена у стіні храму таблиця, він отримав зразу кілька посвят: "...Христу Спасителю, Благовіщенню Пречистої Діви, під опікою святих — Йоана Хрестителя, пустинножителя Онуфрія...". Згодом це спричинило деяку плутанину, хоча тоді на довгий час за церквою закріпилася назва Св.Онуфрія. В той же період відбулися інші знакові події: монастир, як і більшість на Західній Україні, в 1739р. вступив у конгрегацію з єдиними василіянськими правилами, яка в 1743р. приєдналась до Василіянського Чину.

1771р. Впритул до храму почали будувати житловий корпус, що був готовий у 1786р. і замінив ченцям старі келії. З часом звели й інші монастирські об'єкти, про які нема точних даних. Однак їх помітно на дещо пізнішій панорамній літографії Антонія Лянґе — схоже, дзвіницю з цибулевидною банею навпроти фасаду церкви, а також пару дрібних споруд довкола. Бароковий ансамбль набув завершених рис. Окрім того, в обителі наново наповнялася бібліотека, діяли богословсько-філософські студії, де готували священиків... Загалом, Підгорецький монастир став важливим духовним осередком. І навіть за австрійської влади, попри спробу закриття у 1785р. в ході церковних реформ, продовжував свою роботу.

XIXст. Хоч монастир і уник ліквідації, його позбавлено земель та обмежено в правах. Кількість ченців, що поступово зменшувалась ще раніше, у 1818р. скотилася до п'яти чоловік. Обитель, як і більшість інших, в австрійський період переживала занепад. Гравюра 1848р., виконана невідомим автором, зафіксувала тогочасні церкву та келії — через брак коштів вони не зазнали ніяких суттєвих змін. В середині століття перебудовано дзвіницю. До 250-річчя Василіянського Чину, в 1867р. вище понад джерелом вимурувано каплицю.

1900р. Монастир переходить у руки реформованих василіян — ченців, набраних і вивчених у ході Добромильської реформи, яка мала на меті відродження цього монашого ордену. На початку XXст. святиня знову починає розвиватися, поступово повертаючи собі колишнє релігійне значення. У Першу світову не постраждала.

1920р. В обителі оселилися мироносиці — монахині іншого, жіночого ордену УГКЦ. Згромадження Сестер Мироносиць (ЗСМ) сформувалося ще до війни, але після вимушеного переїзду не мало помешкання. В Підгірцях їм виділили приміщення монастирської дзвіниці навпроти церкви, вогке і слабо пристосоване до життя. Воно одночасно служило як келії, каплиця і робітня; окремої трапезної теж не було... На фото зліва сестри йдуть із храму повз корпус василіян. Мироносиці жили тут до 1933р., поки не рушили на постійне місце в іншу єпархію.

1939р. Прихід радянської влади та початок Другої світової не одразу вплинули на обитель. Але в 1944р., у ході битви під Бродами святиня зазнала сильних пошкоджень, хоча загалом споруди вціліли.

1946р. Ченців арештовано та вислано, а монастир закрито. Однак у храмі, що діяв як парафіяльний, богослужіння проводились аж до 1960р. — фото справа відноситься якраз до цього періоду. Пізніше тут створили філію туберкульозного санаторію, основний відділ якого знаходився в Підгорецькому замку. Комплекс підлаштовували до поточних потреб: у церкві зробили склад, в каплиці — дизельну електростанцію, велися ремонти та перебудови, так що дзвіниця повністю втратила автентичний вигляд і стала ще одним корпусом.

1988р. Хоч сам санаторій продовжував працювати, в кінці 1980-их рр. його філія покинула монастир. На тогочасних фото пам'ятка виглядає занедбано. Деякі вікна церкви забиті [1], стіни подекуди прогнили від вологи [2]. Фасад теж не в найкращому стані, хоча барокові форми залишилися [3]. Всередині храм забілено, однак вишуканий іконостас та бічні вівтарі, на диво, чудово збереглися [4]. Подвір'я заросло, а колишні келії зіяють порожніми вікнами [5]. До каплиці досі ведуть електричні дроти [6]... Щоправда, розруха тривала недовго. Вже в 1989-1990рр. священики тут починають відправляти літургії, і святиня повертається до життя.

1991р. Наприкінці радянської епохи монастир знову відкрито. Як і храм, він отримав історичну назву Благовіщення, сюди повернули врятовану чудотворну ікону. За часів незалежної України василіяни відновили святиню: реставровано давні споруди, відремонтовано понищені приміщення, збудовано ряд необхідних об'єктів — дзвіницю, головну браму, ще один житлово-господарський корпус. В 2000-их рр. обитель здобула сумнівну славу через діяльність невизнаної релігійної групи, відомої як "секта Догнала"... З 2007р. безпосередньо на території монастиря йшли розкопки. Знайдено підвалини тих самих келій і церков, що зникли в ході ранніх перебудов та великої пожежі, але зіставити конкретні назви храмів з їх рештками важко. У 2010-их рр. серйозною проблемою стало сповзання ґрунту, проводяться протизсувні земельні роботи. Тим не менш, Підгірці надалі розвиваються і знову стали помітним прочанським та туристичним об'єктом.

Документальна телепередача про монастирі (ДТРК "Культура", 2011 рік). Старе пізнавальне відео: види Підгорецького монастиря та інтер'єру храму під м'який спів чернечого хору, на фоні яких отець-настоятель послідовно розповідає про історію обителі та її сакральне значення. Також багато уваги приділено шедевральному іконостасу та чудотворній іконі.

ОПИС МОНАСТИРЯ

---

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД

Монастир має витягнуту, вигнуту форму, що повторює обриси рельєфу і займає територію до 80м вшир і 350м вздовж. Тераса, на якій він стоїть, повністю не обгороджена, а лиш обмежена горбом з одного боку та долиною з іншого. По суті, вона являє собою подвір'я, де розташовано ряд окремих споруд. Бароковий комплекс виконаний у сірій гамі, що доповнена альтернативними кольорами — білим, тьмяно-жовтим, сріблястим та зеленим, — але завдяки пастельним відтінкам така суміш усе ж виглядає естетично і не занадто строкато. Ландшафт прикрашений газонами, акуратними кущами та деревами.

Головною спорудою обителі є храм Благовіщення Пресв.Богородиці, хрещатий у просторовому рішенні, але прямокутний у плані [1]. Ззовні виглядає досить аскетично, а декором вирізняється лише високий фасад з трикутним фронтоном [2]. Ще одним цікавим елементом є сонячний годинник посеред південної стіни [3], що зберігся крізь століття — його навіть зображено на давній літографії... До кута церкви прилягає перший, найстаріший корпус келій з виразним обрамленням вікон [4]. Поруч стоїть колишня дзвіниця, перетворена в другий корпус кубічної форми. Зараз тут трапезна, яку добре помітно на загальному фото вище. А сучасна дзвіниця маленька і виконує роль вхідної брами [5]. Ця компактна група будівель окреслює затишний, засаджений зеленню дворик зі скульптурою Богородиці в центрі.

Трохи далі вглиб знаходиться третій, найновіший корпус, де проводяться реколекції [1]. В самім кінці тераси сховалася відокремлена господарська будівля, не житлова, схожа на великий склад чи майстерню [2]. Наразі вона в процесі ремонту, поруч стоять навіси з матеріалами... По інший бік, ближче до входу розташовані кілька малих об'єктів, які важко проминути ідучи в храм. Каплиця справа від дороги дещо перебудована (зокрема дах) у порівнянні з попереднім станом, але свої характерні риси не втратила [3]. По кутах збереглися статуї апостолів Петра і Павла. Навпроти, зліва від дороги тече джерело, до якого спускаються східці. Воно обмуроване та оздоблене фігурою ангела [4]. Ну а крайньою спорудою, що першою впадає в очі відвідувачів, є проста головна брама, доповнена символічними залишками мурів [5].

Оригінальні древні пам'ятки — церква та корпус келій — зберегли свій автентичний вигляд та первісне призначення. Каплиця дійшла до наших днів суттєво зміненою, у трапезній взагалі не впізнати жодних ознак старовини, а решта споруд є цілком новими. Їх ремонтували та зводили вже відповідно до потреб сучасного монастиря. А від отих найдавніших будівель, часів заснування і розвитку обителі ченцями зі Скиту, залишилися лише фундаменти та підвали. Подекуди вони відкриті для огляду, подекуди засипані в ході земельних робіт.

Особливу увагу слід звернути на саме подвір'я. На півдні воно переходить в обрив, і тут постає широкий краєвид на долину. Окрім декоративних насаджень, по терасі ростуть і старі товстезні дерева. Можна відшукати пару гарних скульптур, як от ведмедицю з ведмежатами. Все це приємно доповнює архітектуру.

Монастирський комплекс поєднав реставровані пам'ятки, розкопки руїн і новобудови водночас. Така практика абсолютно нормальна. Однак тут споруди різних епох, та навіть близькі за віком різняться між собою візуально — і формами, і колористикою. Ледь-ледь, але все ж таки помітно. Тому в сукупності, як ансамбль він сприймається не зовсім цілісно... Та попри це, монастир безперечно цікавий з туристичного погляду. В такім ракурсі я й розглянув його під час поїздки.

ІНТЕР'ЄРИ

Церква Благовіщення відчинена для відвідувачів. Розписи інтер'єру за віки втрачено, в радянський час стіни остаточно забілено — такими їх залишили й дотепер. Зате зберігся оригінальний іконостас і два бічні вівтарі (Усікновення голови Св.Івана Хрестителя та Преображення Господнього). Витвір був виготовлений за проектом Павла Ґіжицького у XVIIIст., до 1760р. вже встановлений, і відтоді займає чільне місце. Також тут розміщено для почитання чудотворну ікону Підгорецької Матері Божої — її, як і бароковий іконостас, видно на фото зліва.

Образ спочатку знаходився у храмі села Голубиця, яке в 1687р. перейшло під опіку монастиря. Час написання достеменно невідомий, але навіть тодішній інвентарний опис кінця XVIIст. називав ікону "дуже старовинною". Їй приписують спасіння від татарського набігу; у 1692р. вона протягом довгого періоду плакала, а хворі, що тут молилися, зцілювалися. Тож у 1694р. чудодійну реліквію проголосили благодатною та перенесли до Спаської церкви, а незабаром — до головної Благовіщенської. В 1715р. виготовили оклад зі сріблом та позолотою. Пожежу 1726р. образ пережив, а після побудови нового храму повернувся на призначене місце. В 1754р. Папа Римський коронував ікону, а обителі надав право відпусту... Роками вона залишалася шанованою святинею, поки монастир не закрила радянська влада. Була схована у жителів Підгірців, завдяки чому уникла знищення, і в 1991р. знову передана сюди в храм. Реставрована у 1998-1999рр. і донині доступна для поклоніння.

ОКОЛИЦІ

---

Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.

ХРЕСНА ДОРОГА І ЧЕРНЕЧИЙ ЦВИНТАР

Якщо іти до церкви від головної брами, праворуч буде здійматися невеликий горб. Нагору веде стежина, що починається поблизу каплиці і являє собою хресну дорогу. Вздовж неї стоять простенькі хрести-стації, а довкола ростуть тінисті дерева. А вибравшись на плескату відкриту вершину, страсний шлях прямує ще далі узліссям — тут я зійшов з нього, щоб краще роздивитись місцину.

Горб порослий травою, з-за крон проглядаються дахи монастиря. Саме на цім узгір'ї знайдено залишки обителі часів її заснування і війн з турками. Зараз же основним штрихом пейзажу є чернечий цвинтар. Підгорецькі монахи поховані компактно, але могили оздоблені по-різному: трапляються і звичні чорні хрести, і потемнілі металеві фігури, і масивні гранітні чи мармурові надгробки. Можна відшукати лежачі кам'яні плити зі старими похмурими мотивами (на одній бачив вирізьблений череп з кістками). Багато гробів перекошено, деякі древні так врослися в землю, що майже зникли. Навкруги панує відлюдна тиша. Тож кладовище видалося досить атмосферним.

ПЛІСНЕСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

Подалі на південний схід звідси, на вершині іншого ширшого горба стояв давньоруський монастир-попередник. Це був дитинець літописного Пліснеська, старий центр, від якого поселення поступово розросталося. В обрисах ландшафту вгадуються оборонні вали, які рядами оточували городище. Територія перерита розкопами і досі досліджується. Пам'ятка дуже важлива, але більш цікава для профільних науковців — як на сторонній погляд горб доволі непримітний.

СКУЛЬПТУРА СВЯТОГО ОНУФРІЯ

По дорозі від траси до монастиря, скраю на повороті стоїть уже згадувана статуя старця. Побілена та обгороджена дерев'яним парканчиком, але без жодного видимого підпису чи таблиці. Тим не менш, за самим виглядом можна впізнати в ній Онуфрія Великого. Святий жив у IIIст. аскетом в пустині. За переказами, хлібом його годував ангел, а борода виросла за день до колін, щоб прикрити наготу, коли одяг зносився. Легенди наклали відбиток на іконопис та скульптуру — Онуфрія часто зображають в молільній позі і неодмінно з довжелезною бородою. Ці характерні риси і вирізняють святого... Фігура кам'яна та не шаблонна, постамент порепаний, тож статуя, мабуть, стара. Але час створення визначити вже не так легко.

ВИСНОВКИ

---

Підгорецький монастир Благовіщення Преч.Діви Марії — діюча обитель василіян, важливий пункт для львівського паломника, також привабливий як архітектурна пам'ятка. Схований далеко в лісі за селом Підгірці, куди курсують міжрайонні маршрутки та кілька прямих зі Львова; доїзд лише до повороту з траси, звідки треба йти більше кілометра. Простягнутий вздовж відкритої тераси, яка служить подвір'ям, він складається з окремо розташованих корпусів, церкви та менших мурованих споруд. Повільно реставрується і в хорошому стані. Володіє чудотворною іконою, доступною для прочан. Разом із сакрально-історичними околицями є чудовим релігійним доповненням до відомого туристичного комплексу Підгірців, цілком вкладаючись в одноденну мандрівку зі Львова.