неділя, 16 серпня 2015 р.

Яворівське озеро

Яворівське озеро
  • Об'єкт: озеро-водосховище.
  • Площа: 610га.
  • Глибина: ~78м.
  • Район: Яворівський.
  • Опис: Яворівське озеро — найбільше озеро Львівщини, техногенне водосховище у колишньому сірчаному кар'єрі, округлої форми з затоками і півостровами. Назва походить від сусіднього міста Яворів. Розташоване серед штучних горбів-відвалів і залишків виробництва з поганим доїздом, відвідується переважно місцевими для відпочинку.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ


Вперше кар'єр я побачив ще десь у 2005р., коли він тільки затоплювався. З тих пір бував тут дуже багато, в різну пору і з різних боків: на спекотному пляжному відпочинку, під час велоподорожей, на ночівлі в наметах на березі, та навіть просто так. Усіх разів не перелічити, але 14 серпня 2015 року, коли я вибрався сюди з Ігорем та Петьою, то мав уже іншу мету — пофотографувати краєвиди для звіту.
P.S.: Всього через кілька днів, 17 серпня 2015 року я знову приїхав на озеро з Ігорем, Петьою та Богданом. Вдало застали вітряну погоду і навалисті хвилі.
P.P.S.: Озеро після того відвідував неоднократно і, швидше за все, буду тут ще. Тому згадувати кожну мандрівку нема сенсу. Звіт сформовано, по суті, на основі загальних вражень. Окрім знімків, зроблених під час вищевказаних дат, присутні також пізніші кадри — за 9 березня 2016 року та 29 серпня 2016 року.

Звіт оглядовий: з короткою історичною довідкою, описом об'єкту і цікавих місць, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

КАРТИ


В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту маршрутів зі згаданими в звіті об'єктами.

ОПИС ОБ'ЄКТУ


ЯК ДОБРАТИСЯ?
Яворівське озеро величезне, до берегів з різних сторін ведуть численні дороги, які можна знайти на Google-картах. Шляхи або ґрунтові, або бетонні в препоганому стані, та все-таки доїзд автомобілем не складає проблеми. Крім того, водойма вкрай повільно, але впевнено розвивається як відпочинкова зона, тому ситуація має з часом покращати.

Щодо громадського транспорту, то найзручніше добиратися через Шкло. З АС-8, від головного вокзалу курсує приміська маршрутка №125 Львів–Шкло, її графік руху досить щільний, по одному-два рейси в годину. Селище немале, і зупинок є декілька; доїхати ж треба "до повороту на санаторій" — краще отак і сказати шоферу. Там він звертає праворуч і котиться донизу на кінцеву, а ми виходимо і простуємо вперед, до перехрестя... На обочині цього запилюченого сільського роздоріжжя стоїть фігура Богородиці, а трохи далі розкинулися промислові споруди — колишня дирекція гігантської Яворівської "Сірки". Кар'єр знаходиться поза тою забудовою. Оминути її можна кількома способами.

1. На перехресті піти прямо, за автобусною стоянкою АТП звернути ліворуч. Далі трапляється два шлагбауми, дорога веде через територію з якимсь виробництвом. А пробившись назовні поблизу здоровенного крокуючого екскаватора, збігає по відкритій місцевості униз. Загалом, шлях коротший, але складніший і подекуди перекритий — сюди переважно ходять пішки чи заїжджають на велосипедах. Пляж малолюдний і дещо чистіший.

2. На перехресті піти ліворуч, тоді звернути на четверту (останню) дорогу праворуч, пропустивши три заїзди до всяких підприємств. Вони таким чином залишаться по один бік — з іншого буде тільки порослий травою горб. Пізніше стає видно крокуючий екскаватор, а ще далі бетонка спускається направо до самого берега. Загалом, шлях довший, але простіший і повністю вільний — сюди заїжджають на авто чи велосипедах. Пляж багатолюдний і дещо брудніший.
ІСТОРІЯ ЗАТОПЛЕННЯ
Затоплений кар'єр Кар'єр почали копати в 1969р., але зважаючи на глибину залягання першу сірчану руду видобули тільки в 1974р. Масштаби виробництва розростались, і поступово зник цілий ряд населених пунктів. Повністю ліквідовано велике село Вільшаницю і ще кілька малих — Толоку, Шоти та Мурини. Від Окілків зосталася лиш пара запеклих хат, тож село з обліку знято. Новий Яр, Цетуля та Ліс теж втратили суттєві території, хоча дожили до наших днів і досі існують на картах.

Величезні запаси сірки так і не було вичерпано. Бо з часом у світі почався перевидобуток. А з розвитком нафтогазової промисловості сірка, якісна та водночас дешева, отримується як побічний продукт, зокрема в результаті очищення природного газу. Тому в 1990-их рр. ціни різко впали, на складах масово накопичувались надлишки, що переростали в справжні жовті гори. Копати руду екскаваторами в глибоких кар'єрах стало абсолютно невигідно. В 1993р. розробку припинено.

У ході об'ємних робіт було розрито русло річки Шкло з притоками Якша та Гноєнець. Їх перекрили дамбами, а потужні насоси перекачували воду довкола по трубопроводах. Навіть коли видобуток завершився, система водовідведення продовжувала працювати. Але в 1998р. прорвало нижню греблю на річці Якша, і північну частину кар'єру затопило на 30м. Через відключення електроенергії в 2001р. насоси на довгий час зупинено, рівень піднявся ще на пару метрів. Відкачування відновили, щоб хоч вивезти залишки гірничої техніки з південної частини. Вже у травні 2002р. кар'єр остаточно вирішили затопити. Озеро набиралось, в основному, завдяки спрямованим в нього річкам, а також підземним водам та опадам. Разом з тим велися різні інженерні роботи, зокрема, розрівняно майбутні береги і збудовано злив. Водойма заповнилась у грудні 2006р., а річка Шкло потекла старим руслом в Яворів.
СУЧАСНИЙ СТАН
Якщо в Європі у схожих випадках проводять цілий ряд додаткових робіт, то в нас кар'єр затопили дешево та сердито. Через контакт із сірчаними рудами тут пророкували ледь не "мертву воду", але поки що озеро живе і процвітає. Воно придатне для купання, хоча деякі деталі нагадують про походження — наприклад, стара бетонка зі сторони Шкла, що з розгону пірнає углиб [1]. Береги порослі очеретом, який горить мало не щороку, але все одно залишається таким же безмежним і густим [2]. Ці тихі відлюдні дебрі годяться для ловлі риби, що успішно тут розвивається. Над плесом вже можна побачити чайок, які наближають краєвид до морського, та й крім них водойма вабить багатьох інших птахів [3].

З боку Цетулі нема суцільних заростей тростини [4]. Широкі пляжі перетворюють це узбережжя в найкращу відпочинкову зону, тож найбільше людей їде саме сюди. Завдяки величезній відкритій площі на озері частіше буває вітряно, від чого здіймаються відчутні хвилі. Тому в останні роки стають популярними віндсерфінг (дошка з парусом) та кайтсерфінг (дошка з парапланом) — колись екзотичні види спорту [5]. А на гідроциклах тут гасають постійно та регулярно.

РОЗМІРИ І РЕКОРДИ
Яворівське озеро в межах Львівщини не має рівних, воно найбільше за всіма параметрами: об'ємом (до 0,2км.куб), площею (6,1км.кв) та глибиною (до 78м). Хоча якщо брати до уваги загалом Україну, то перші два показники просто мізерні в порівнянні з озерами Причорномор'я чи водосховищами Дніпра. А от глибина справді рекордна.

Одного разу дядько, приїжджий десь здалека, розпитував нас на пляжі чи дійсно тут до дна кілометр (sic!). Та й навіть часто згадуване число 100м є значно перебільшеним. Люди люблять фантазувати, забуваючи, що це колишня сірчана розробка, і її розміри були відомі абсолютно точно. Найнижча точка кар'єру знаходилася на відмітці 150м над рівнем моря, після затоплення вода піднялася до відмітки 230м. Відповідно, максимально можлива глибина — 80м. Але через замулення реальна відстань від поверхні до самого дна складає близько 78м... Тим не менш, офіційно першість тримає озеро Світязь, яке мілкіше на цілих 20 метрів. Хоч Яворівське беззаперечно є найглибшим в Україні, назагал воно ще не відоме — адже існує недовго (наразі всього 10 років) і досі до кінця не оформлено, як то кажуть, "по документах".
ОСОБЛИВОСТІ ЛАНДШАФТУ
Озеро має округлі обриси, дещо викривлені в окремих місцях. З північного сходу впадає річка Шкло, що останні метри тече немов гірка суворого аквапарку — просто по бетоні, завершуючись купою наскладаних каменів [1]. Невеличка затока Шкло для купання холоднувата, а широта краєвиду тут помітно обмежена. З північного заходу впадає друга річка Якша, яка колись в результаті прориву дамби вимила глибокий 20-метровий яр — він так густо заріс, що дно навіть не проглядається [2]. Нижче утворилася довга гачкувата затока Якша з мілкими хорошими пляжами.

З півдня тече третя річка Гноєнець. Там був збудований розподільник, який епізодично при потребі направляв воду в кар'єр, коли той затоплювали. Зараз це занедбана всохла бетонна канава, а Гноєнець прямує мимо обвідним руслом. Хоча його передбачається теж ввести в озеро, наразі нічого не міняється. А про минуле впадіння нагадує знову ж таки однойменна затока, тиха та відлюдна [3]... Стікає кар'єр трохи далі, з південно-західного боку. З метою контролю за рівнем споруджено водозлив, для годиться пофарбований у синьо-жовтий [4]. А берег засипано якимись валунами та уламками будівель, тож пляж тут досить своєрідний — така собі промислова варіація морської гальки.

Дно водойми неоднорідне. Найглибша ділянка розташована зі східного боку, де в часи роботи кар'єру був зумпф (водозбірна яма). Центральна частина навпаки мілкіша. Тут знаходяться так звані внутрішні відвали — перериту породу насипали на купи просто посеред виїмки. Їх верхівки занурилися на 15-25м під воду, а над поверхнею залишився стриміти всього один відвал, який тепер сформувався в острів [5].

ОКОЛИЦІ


Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.
ТРАВМОВАНІ ЗЕМЛІ
Сучасне озеро — лише частка спотворених кар'єром земель. Перед тим, як докопатись до руди, тут зняли потужний поверхневий шар і розкинули його довкола у зовнішні відвали: №1 з півдня, №2 з заходу і №3 з південного сходу. Перші два складаються з мергелів і глини, насипаних гігантськими роторними комплексами. Третій, з четвертинних порід і тих же глин, навозили самоскидами. Зараз це обширні плескаті горби, вкриті однорідним непролазним бадиллям, — Терновицький, Вільшаницький та Окілківський відповідно.

Також ґрунт розмивали водяними гарматами, а брудну багнисту суміш зливали в гідровідвал, розташований на південний захід від кар'єру. Аналогічно чинили і з відходами переробки самої сірчаної руди — подрібнений вапняк з водою скидали в так звані хвостосховища, які охопили величезні площі в різних, подекуди геть віддалених точках. Разом з водосховищами на всіх річках і будівництвом необхідної інфраструктури це були просто титанічні земельні роботи. Вони повністю пошматували місцевість, не залишивши по собі майже жодних оригінальних пейзажів.
ПРОМИСЛОВА ЗАБУДОВА
Поблизу сучасного стоку з озера знаходилася дирекція кар'єру; зараз тутешнім спорудам переважно знайшли нове застосування. Навіть у високій смутній багатоповерхівці, як бачив одного разу, грають пейнтбол, хоча загалом вона стоїть пусткою [1]. Зате її монолітний силует покинутого велетня впадає в очі чи не з усіх берегів.

Значно більше радянської забудови збереглося зі сторони селища Шкло — це дирекція цілого ЯДГХП "Сірка". Окрім кар'єру з відкритим способом добування, у склад цього підприємства входили ще рудники підземної виплавки сірки, які продовжували працювати надалі. ЯДГХП "Сірка" ліквідували аж у 2006р. шляхом реорганізації, поділивши на два менші. Тут досі розташована дирекція, а старі виробничі приміщення зайняті різноманітними малими фірмами [2]. Щоправда, незатребувані конструкції вже давно розвалено і розібрано на матеріали, а окремі застигли в перманентній руїні. Наприклад, одна з покалічених будівель виглядає немовби картковий дім — так нестабільно, що страшно дивитись [3].


В останні роки узбережжя почали розбирати по клаптиках. Активно виростають огорожі, а за ними — щось схоже на держустанови, рибні господарства чи турбази. На північ від озера будується сонячна електростанція. В гиблі зарості очерету врізаються все нові і нові ґрунтові дороги. Тож у найближчому майбутньому краєвид може суттєво змінитися.
ПОКИНУТА ТЕХНІКА
Кран і крокуючий екскаватор Серед любителів індустріального туризму "Сірка" давно популярна завдяки рідкісній важкій техніці. Це епічний крокуючий екскаватор, виготовлений Уралмашзаводом — ЭШ-20.90 ("Экскаватор шагающий", місткість ковша 20м.куб, довжина стріли 90м). При потребі він піднімається на металеві "чоботи" і буквально крокує. Обладнаний системою драґлайну, де ківш управляється хитромудрим канатним зв'язком. На сьогодні вже неробочий, а можливість вилізти нагору максимально ускладнена. Тим не менш, самі його розміри вражають.

Раніше були два такі екскаватори, але сусідній розібрали і продали. Поряд стоїть тільки поширений кран БК-1000 ("Башенный кран", вантажний момент 1000т*м), який хоч досить високий, та на такому фоні видається дрібним. По довколишній території можна відшукати ще кілька ржавіючих одиниць меншої техніки, зокрема гусеничної, але в порівнянні з колишнім машинним парком зараз її зосталося вкрай небагато.

ВІДРО ДЬОГТЮ


Іноді звіт про подорож може скласти хибне враження, що об'єкт — просто рай небесний. Даний розділ призначений розбити рожеві окуляри. Це відро дьогтю в бочку меду. Негативні моменти і мінуси, побіжно згадані і не згадані в основній частині, тут подані детально, як гола неприкрита правда. Обережно, можлива ненормативна лексика! Присутні зло і ненависть, такі нетипові для туристичного звіту! Слід мати це на увазі, перш ніж читати далі »

ВИСНОВКИ


Озеро Яворівське — величезна водойма, що являє собою затоплений сірчаний кар'єр. Хоч дороги погані, та доїзд є до всіх берегів, а об'єкт годиться для різноманітної активності: пляжного відпочинку, риболовлі, водного спорту, тощо. В околицях збереглися залишки гірничо-хімічного виробництва, цікаві з погляду індустріального туризму. Озеро вартує огляду вже через свої розміри, але його відвідини зі Львова найкраще поєднати з іншим улюбленим дозвіллям.

Немає коментарів:

Дописати коментар