Скельно-печерний монастир Розгірче

• Об'єкт: скеля з печерами.
• Комплекс: 1 група.
• Висота: 14м.
• Район: Сколівський/Стрийський.
• Опис: Колишній середньовічний монастир в Розгірче — це комплекс із трьох печер, видовбаних у невеликій скелі. Знаходиться у підніжжі порослого лісом горба, за селом, назва якого зумовлена місцевістю, де гори "розгорюються" і переходять в рівнини. Розташований за 2.5км ходьби від траси Київ-Чоп та залізничної станції, тому легкодоступний.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

---

Колись давно, приїжджаючи в ці райони влітку на декілька днів, я за роки поступово обходив ту місцевість. Тато мав старий радянський путівник і він щоразу водив нас у новий маршрут, доступний з околиць Сколього. Багато де був ще в дитинстві, десь уже пізніше, де-не-де двічі. А от Розгірче чомусь жодного разу не відвідував. Описаний в звіті похід відбувся 9 серпня 2013 року — то я нарешті вирішив виправити ту прогалину. І як в старі часи сімейних поїздок, з татом, мамою та сестрою таки туди вирядився.

Звіт оглядовий: з описом маршруту і цікавих місць, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

КАРТИ

---

В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами (позначений лінією).

ОПИС МАРШРУТУ

---

ЯК ДОБРАТИСЯ?

Територіально скелі з печерами знаходяться в Сколівському районі, але на самім його краю — на вузькому гірському відрозі. Маршрут же до цього місця пролягає по селах Стрийщини і починається з автобусної зупинки в Нижній Стинаві.

Це на трасі Київ-Чоп, тому добратись сюди дуже легко, навіть напряму зі Львова. Підходять будь-які рейсові маршрутки, що їдуть на Сколе (кінцева біля приміського вокзалу, графік руху частий і безперервний). Але ми використали інший варіант — залізницю, на той час стандарт Львів-Лавочне. Пізніше розклад трохи помінявся: тут зупиняється Львів-Мукачево і то не завжди; для походу годяться електрички, що відправляються в 9:00 і 14:16... Залізнична станція Стинава-Нижня лежить безпосередньо близько до автобусної зупинки: з платформи, зокрема, вже чути шум автомобілів. А трохи далі є переїзд через колії, де дорога з села веде на трасу до початку маршруту.

ПОЧАТОК МАРШРУТУ. ЗУПИНКА В НИЖНІЙ СТИНАВІ

По розпеченому асфальті вітром пролітають машини, а на обочині стоїть собі типова будка з назвою села. Тут же поблизу починається стежка, що веде в лісосмугу позаду тої будки. Ми чим швидше тікаємо з гудучого автобану і по протоптаній доріжечці за хвилинку виходимо на міст.

КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #1. МІСТ ЧЕРЕЗ СТРИЙ

Якщо чогось подібного ніколи не бачив, то цей міст неабияк вражає. Вузька металева конструкція встромлена, немов промінь, хтозна-куди в безкраїй горизонт. І це не просто гарна гіпербола, він дійсно нереально довгий: дане фото зроблене аж після середини, а коли тільки ступаєш на нього, то другого боку геть не видно — нескінченні пластини і перила стискаються в малесеньку крапку.

Той пішохідний міст на пару з трубами, жовтим газопроводом і червоним нафтопроводом, спочатку тягнеться поміж густих крон та кущів, а потім поступово вищає і виривається з лісу. Стальна доріжка злегка хитається. Зате звідсіля відкриваються просторі краєвиди: по два боки широко тече Стрий, а далеко справа можна розгледіти як в нього впадає Стинівка. Зараз в спекотне літо річки мілкі, а кам'яні острівці, які велика вода час від часу затопляє, аж поросли травою.

Протилежний берег безлісий — там починаються вкриті травою луки. Де-не-де стирчать поодинокі деревцята. Шлях тут неявний і не один, ґрунтові доріжки часто галузяться і перетинаються. Загалом треба просто йти в напрямку села — самого його не видно, але висока кам'яна церква виразно помітна на фоні лісистого горба.

До речі, тут вже кінчаються Карпати, переходячи в плоску даль. По карті Розгірче якраз на лінії поділу, а сам ландшафт візуально специфічний. Тож хоч цей маршрут часто відносять до гірських, по суті він цілком рівнинний... Ми крокуємо серед трав і, орієнтуючись на церкву, незабаром пересікаємо ті поля та приходимо в село.

КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #2. СВЕРДЛОВИНА СОЛЕНОЇ ВОДИ

Перед самим селом є питне джерело — пробурена відкрита скважина, так звана "Соленка". Кажуть, що тут мав бути завод мінеральних вод (довкола старий бетонний паркан і ще наче якісь занедбані споруди), але щось не вдався. Зате тепер чиста глибинна водиця доступна всім і задарма. На смак дуже дивна. Не сірководнева типу "нафтусі", як деколи пишуть. Сірководень може-то в складі і є, але його безнадійно перебивають солоністю інші компоненти. Для пиття годиться, особливо якщо зважити на її підземну холодність, таку цінну в серпневу спеку.

Тут трохи зупиняємся. Мама, як заведено, говорить не хлебтати воду безмірно, щоб не простудити горло. Потім з'являються якісь туристи організованою групою, десь з Трускавця чи Східниці, і стають в чергу до тої труби. А ми помалу йдемо далі.

Зразу за в'їздом перехрестя з автобусною зупинкою, де ми звертаємо наліво вглиб села. Розгірче гарне, я б навіть сказав по-поетичному живописне. Дуже тихо. Справа від дороги причаїлися хатки, а зліва височать кремезні старі верби. Деякі з них вкрай величезні, такі що троє людей ледве обхопить. І ростуть рядком вздовж обочини, мабуть, зумисне посаджені десь пару століть тому назад.

...Та надто задивлятись не варто, щоб не проґавити поворот. Справа буде Народний дім — така собі хатка з відповідною табличкою. За ним дорога розходиться; тут треба звернути праворуч та йти далі прямо аж на край села, де стовбичить велика двоповерхова будова.

КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #3. ШКОЛА-ДОВГОБУД

Школа так надовго застрягла в недоробленому стані, що аж прославилась як місцевий орієнтир. В багатьох звітах з походу до скельно-печерного монастиря можна зустріти оту "недобудовану школу з червоної цегли". Можливо, її колись пошпаклюють, приміром на біло, або взагалі хтось викупить та зробить готельчик, і вона вже не буде така впізнавана. Але здається, то буде аж ніяк не скоро... Її треба оминути ззаду, а тоді іти стежкою, коло старого цвинтаря попід опорами електромереж. Вона заведе в ліс, де в підніжжі горба і знаходиться мета маршруту.

Але на шляху до скель ми тої школи не бачили. А все тому, що пропустили поворот за Народним домом і пішли прямо. Треба сказати, що ніхто з моїх тут не бував, а тато мав тільки схематичну карту і путівник з описом на рівні одного абзацу, типу "після моста повертаємо до церкви в Розгірче, над східним кінцем села на узбіччі гірського схилу знаходиться печера". В принципі, з такими місткими джерелами знань заблудити не дивно.

Замість потрібного місця ми випхались із села в поле. Пекло сонце, паслись прив'язані коні, а ми все йшли і йшли по порожній дорозі. Коли побачили велику просіку, після якої гори геть вирівнювались, стало ясно що монастир вже десь позаду. Це підтвердив і вожатий якоїсь дитячої групи, що з піснями марширувала на ближню базу. Тому ми пішли в зворотній бік, але не шляхом, а бездоріжжям попід горб. Періодично вдивлялись в густе листя, виглядаючи скелі, а декілька раз то я, то тато піднімались стежкою в той ліс (а раптом вони десь вище?). Тому коли ми побачили, як низько і як близько до села розташована та стара монаша обитель, це було дещо невесело.

КІНЕЦЬ МАРШРУТУ. КОЛИШНІЙ МОНАСТИР РОЗГІРЧЕ

Тепер це всього лиш невисока скеля з видовбаним комплексом печер, але в середньовіччі тут існував монастир. Треба сказати, місце досліджене зовсім слабо — публікації про Розгірче містять переважно описи і виміри приміщень, а от щодо датування та історії монастиря все туманно. Вперше згадується в другій половині XVст. Імовірно, розбудовувався в XIII-XIVстт., а пік розквіту припав десь на XIV-XVIстт. Як і чому занепав — достеменно невідомо... Комплекс складається з двох ярусів, розміщених один над одним, де монахами висічено три печери різного призначення, які можна оглянути і зараз. Всередині вони між собою не сполучені, це окремі порожнини, в кожну з яких потрібно заходити через свій вхід знадвору.

1. Печерна церква. Знаходиться на верхньому ярусі, до неї ведуть сильно стоптані сходи [1]. То немале приміщення площею 6x5 і висотою 3 метри, вогке та темне. Має кілька отворів: двері, вікно і схоже вентиляція зі сторони входу [2], а ще одне вікно прорубано збоку. У стінах є ніші різного розміру, що служили для церковних потреб, як-от зберігання риз, а одна велика навіть вважається тимчасовим місцем для померлих ченців. Ще тут викарбувано в камені дивне цікаве обличчя [3]. Окрім того, на стінах багато пізніших написів та висять вже сучасні ікони.

2. Житлова печера. Знаходиться на нижньому ярусі, туди можна зайти з іншого боку скелі [4]. То просторе, порожнє на даний час приміщення площею 9x7 і висотою 3.5 метрів. Воно поступово розширювалось при розбудові, і в результаті тут могло жити приблизно 20 осіб. Це, до речі, нетипово, що всі ченці сплять разом, а не кожен в своїй келії, а ще нема окремої трапезної, що так само нетипово. В цю велику кімнату прорубано ряд отворів: двері з вікнами обабіч і вентиляція зверху [5], а ще одне віконце збоку. Ззовні на скелі видовбана ніша, де кріпилась ікона [6] — то фактично вже верхній ярус, туди можна підійти від церкви.

3. Печера-комора. Знаходиться на нижньому ярусі коло житлової і призначена для зберігання харчів. То маленьке приміщення 2x2.5 метра, висотою десь у людський зріст, до 2 метрів.

Крім отої основної скелі є ще маленькі довкола. За метрів 50 стоять два камені, між якими втискається стежка до монастиря, — такі своєрідні ворота. У лісі десь за метрів 200 в південно-західному напрямі, пишуть, є ще невеличка скеля з вибитими хрестами, але ми про неї не знали і тому не ходили. На верхівці горба, в підніжжі якого стоїть монастир, розкопано залишки давньоруського городища, але там збереглись лише смутні обриси валів.

...Звісно, монахи не жили на голім камінні. Поряд зі східцями помітно заглибини для перил, яких тепер так бракує — сходинки слизькі навіть у жарку погоду, а в дощ чи тим більш зимою підніматись ними дуже непросто. В дверних отворах є вруби для одвірків, на віконних — сліди рам чи ґраток. Наявність в середньовічному монастирі дерев'яної надбудови видна неозброєним оком, та й дослідники це підтверджують. А в наші ж дні скелі порожньо зіяють чорними дірами, увінчані металевим хрестом нагорі, звідки як і в давнину відкриваються розлогі краєвиди на долину з селом.

ОКОЛИЦІ

---

Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.

САКРАЛЬНА АРХІТЕКТУРА

Ми оглянули лиш сам скельно-печерний комплекс, але є і варіанти для доповнення походу, якщо не лінь пройтися. Як і в більшості сіл, в Розгірче з архітектурних об'єктів подивитись варто хіба що на культові споруди.

1. Церква Святого Миколая. Знаходиться в центрі, недалеко від автобусної зупинки. То старий мурований храм 1888р. (так продатований в реєстрі, але часто чомусь зазначається 1910р.). Він високий і в монохромних тонах, а поряд стоїть цегельна квадратна дзвіниця. Саме його бані видно здалека, коли йти полем до села.

2. Каплиця Святого Онуфрія. Знаходиться в іншому кінці Розгірчого, на новому цвинтарі. На цьому місці у XVIII-XIXстт. був жіночий монастир василіянок, потім закритий австрійською владою і на сьогодні цілковито зниклий. Теперішня дерев'яна каплиця збудована 1890р., а всередині збереглися стародавні ікони (хоча там, мабуть, зачинено і не зайти). А от сам образ Святого Онуфрія, найдревніший — початку XVIIIст., — перенесений в кам'яну церкву Миколая.

СВЯТЕ МІСЦЕ?

Попри те, що сторіччями в печерах молились монахи, зараз назвати ті скелі святинею важко. Хоч і хрестів та іконок немало, в релігійному плані місце виглядає занехаяним; схоже, переважно відвідується суто з туристичною ціллю. Щоправда, пізніше, вже після нашої поїздки сюди, 29 вересня 2013 року тут освятили та відкрили хресну дорогу — від цвинтарної каплиці до середньовічного монастиря. Також натрапляв в мережі на поодинокі прощі в Розгірче. Тож імовірно, що колись в майбутньому скельно-печерний комплекс ще стане популярним місцем паломництва.

ВАРІАЦІЇ

---

Якщо бракує сил чи часу, або просто не хочеться іти ще раз тим шляхом, маршрут можна дещо спростити.

ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ

Маючи власне авто, є можливість під'їхати майже до самих скель, зокрема до недобудованої школи — легко. Однак слід мати на увазі, що з траси Київ-Чоп автомобільної дороги в тих краях нема, бо через річку до сіл прокладені тільки довгі пішохідні мостики. Тому ще в Стрию треба виїхати на Франківську трасу, а далі прямувати прибережними селами (по карті шлях прокласти нескладно). Також зі Стрия, як ото годиться для райцентру, в Розгірче курсує маршрутка. Та судячи з його маленьких розмірів і віддаленості, ходить напевно рідко і не ідеально справно. Тож значно простіше добратись до Нижньої Стинави і йти звідти пішки, тим більш, що це зовсім недовго.

ПОВЕРНЕННЯ НАЗАД

Якщо на шляху вперед ми добряче заблукали і дали гака селом та полями, то назад йшли чітко по описаному маршруту, тільки в зворотньому порядку: стежка лісом і під електропроводами, школа-довгобуд, дорога через Розгірче, автобусна зупинка, свердловина соленої води, луки, пішохідний міст через Стрий. І якщо ходьба до скель зайняла аж півтори години, то назад ми справились за хвилин сорок п'ять — це враховуючи той факт, що зі мною і татом були нешвидкорушні молодша сестра і мама. Теоретично ж маршрут можна здолати навіть скоріше.

...Годинник показував всього лиш другу по обіді. Спекотна погода розгулялась на славу, а сонце видерлось на верх неба. Часу було предостатньо, і недалеко від моста ми засіли надовго. Вогонь, пікнік, купання в річці. Тож хоч монастир Розгірче ми оглянули за півдня, повернулись додому аж пізно ввечері.

ВІДРО ДЬОГТЮ

---

Іноді звіт про подорож може скласти хибне враження, що об'єкт — просто рай небесний. Даний розділ призначений розбити рожеві окуляри. Це відро дьогтю в бочку меду. Негативні моменти і мінуси, побіжно згадані і не згадані в основній частині, тут подані детально, як гола неприкрита правда. Обережно, можлива ненормативна лексика! Присутні зло і ненависть, такі нетипові для туристичного звіту! Слід мати це на увазі, перш ніж читати далі »

ВИСНОВКИ

---

Колишній середньовічний монастир біля Розгірче — маленький, але цікавий об'єкт. Розташований в лісі край села, по відстані недалеко від траси і з можливість під'їзду, тому добратися легко. Являє собою скелю з трьома видовбаними печерами різного призначення, зі слідами дерев'яних конструкцій. Всередині заставлений іконами, хоча по суті місце таки більш туристичне, аніж паломницьке. Як мета для окремої поїздки дещо невигідний, тому варто відвідати мимохідь, прямуючи іншим маршрутом, або сумістити з чимось ще — наприклад, прощею чи відпочинком на річці.