- Об'єкт: печера з церквою.
- Ходи: 1 коридор (34м) -> 2 вітки: "До криниці" і "До Києва".
- Сумарна довжина: ~270м.
- Район: Яворівський.
- Опис: Страдчанська печера — відома печерна святиня Львівщини, об'єкт прощ і паломництва. Назва походить через вбивство у ній селян татарами, від слів "страдати" чи "страта". Прокладена в пісковиках у товщі однойменної гори, з церквою на вході. Розташована за 500м від траси Львів-Краковець, дуже доступна і популярна.
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
У Страдчі я бував багатократно і ще з дитинства, вже й усіх разів не згадаю. Часто при цьому відвідував і печеру — добре пам'ятаю, як лазив там у 2007р. під час шкільної екскурсії, коли ми з другом відбилися від групи і вирішили максимально дослідити її вглиб. Також іноді приїздив туди й останніми роками: то на архиєрейську службу, то на хресну дорогу, то в печеру, то просто так погуляти. Бував навіть сам, хоча по суті одиночні подорожі не надто люблю. Описані ж у звіті відвідини здійснено 12 червня 2015 року — мені не хотілось сидіти вдома у гарний день.
P.S.: Ще раз я пройшовся тут 16 грудня 2015 року. Нічого не змінилось, але додано фото і уточнено години роботи.
Звіт оглядовий: з описом маршруту, об'єкту і цікавих місць, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
P.S.: Ще раз я пройшовся тут 16 грудня 2015 року. Нічого не змінилось, але додано фото і уточнено години роботи.
Звіт оглядовий: з описом маршруту, об'єкту і цікавих місць, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
КАРТИ
В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами (позначений лініями).
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами (позначений лініями).
ОПИС МАРШРУТУ
ЯК ДОБРАТИСЯ?
Село Страдч перетинає траса Львів-Краковець, тому з добиранням проблем жодних. Підходить будь-яка маршрутка, що йде на Яворів — вони відправляються з АС-4 біля Янівського кладовища і курсують дуже часто. Крім того, село відносно недалеко (~18км від автостанції), а ціна проїзду до 10грн. і час в районі півгодини є зовсім незначними для подорожі.
Через популярність місця серед паломників для них організовано навіть окрему зупинку, трохи далі від сільської. Саме там і потрібно вийти... Хоча зразу варто сказати, що "маршрут" до печери по суті дуже короткий, а всі описані нижче об'єкти розташовані близько один до одного, та й взагалі близько до траси. Якщо висадитись на першій зупинці в Страдчі, то можна швидко дійти до другої, а також можна піднятись на гору іншою дорогою. Автомобілем є можливість заїхати аж на верх до церкви через село. Повсюди є вказівники. Тому ніяких труднощів з пошуком печери й так бути не повинно, а в звіті просто подано найкоротший шлях до неї.
Через популярність місця серед паломників для них організовано навіть окрему зупинку, трохи далі від сільської. Саме там і потрібно вийти... Хоча зразу варто сказати, що "маршрут" до печери по суті дуже короткий, а всі описані нижче об'єкти розташовані близько один до одного, та й взагалі близько до траси. Якщо висадитись на першій зупинці в Страдчі, то можна швидко дійти до другої, а також можна піднятись на гору іншою дорогою. Автомобілем є можливість заїхати аж на верх до церкви через село. Повсюди є вказівники. Тому ніяких труднощів з пошуком печери й так бути не повинно, а в звіті просто подано найкоротший шлях до неї.
ПОЧАТОК МАРШРУТУ. ПАЛОМНИЦЬКА ЗУПИНКА В СТРАДЧІ
Паломницька зупинка знаходиться на виїзді зі Страдча, навпроти лісистої гори. (Забігаючи наперед, зазначу, що тут же можна сісти і на зворотній рейс, саме так я і робив.) З дороги помітна дерев'яна капличка в підніжжі — йду туди стежкою, навпростець через поля. До речі, в цьому місці заплановано будівництво Відпустового центру, у 2013р. вже закладено і освячено наріжний камінь. Тому з роками увесь краєвид може суттєво помінятись.КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #1. КАПЛИЦЯ СТРАДЕЦЬКИХ БЛАЖЕННИХ МИКОЛАЯ І ВОЛОДИМИРА
Дерев'яна каплиця зведена недавно, кілька років тому, і носить ім'я страдецьких блаженних: священномученика Миколи і мученика Володимира. Отець Микола Конрад був високоосвіченою людиною: отримав ступінь доктора філософії і богослов'я в Римі, видав ряд праць, учителював і викладав, багато їздив і працював з молоддю. У Страдчі залишився служити випадково, коли взнав, що село зосталось без пароха в 1939р. А дяк Володимир Прийма був простим місцевим чоловіком і диригував церковним хором.Обох вбили енкавеесівці 26 червня 1941 року під час відступу радянських військ по оцій трасі. Тоді після літургії священика попросили висповідати жінку на дому, і попри небезпечний воєнний стан він разом з дяком поніс їй Причастя. На зворотній дорозі їх затримали і вивезли в ліс. Знайшли обох мертвими аж після приходу німців: отця побили і розстріляли, а дяк взагалі був закатований і сильно спотворений на лиці — НКВС в іміджі. Тож дяка люди зразу поховали. Тіло ж священика не тліло, ба не розклалось навіть через рік, коли його перезахоронювали. Усім тим подіям є численні свідчення, бо більшість із них відбувалась на очах мало не всього села.
Страдецьких мучеників беатифіковано (себто визнано "блаженними" — місцевими святими) у 2001р. під час приїзду Папи Римського до Львова; тоді взагалі-то одним декретом беатифіковано аж 26 служителів УГКЦ, що загинули від рук совкового режиму. Микола Конрад вважається опікуном учнів та студентів, а Володимир Прийма — мирян. Сам дяк, крім того, єдиний мирянин серед тих блаженних, а решта — це єпископи, священики, монахи та монахині.
У день їхньої смерті тепер проводиться Всеукраїнська проща до Страдчу, яка з кожним роком збирає все більше людей. Був на ній у 2013р. — на дорозі утворились здоровенні корки, а натовп окупував усі поля і горби, коли в каплиці правилась урочиста літургія....Та сьогодні тут тихо. Іду далі стежкою попри ліс та незабаром виходжу на хресну дорогу, яка зразу впізнається за великими скульптурами до кожної стації. Десь в тіньку зупинилася групка прочан, слухаючи півколом проповідника. А поряд стоїть доглянута криниця, де можна напитись води, що я і роблю. Ну а далі слід просто триматися хресної дороги — піднявшись угору, вона завершується довгим майданчиком зі скульптурами і кам'яною каплицею. Вздовж обриву встановлено лавки, а короткі східці в протилежному кінці приводять до входу в печеру.
КІНЕЦЬ МАРШРУТУ. ЦЕРКВА НА ВХОДІ В ПЕЧЕРУ
Вхід углиб йде через маленьку Печерну церкву Матері Божої Нерушимої стіни, яка є водночас усипальницею і несе в собі відображення багатовікових подій...За княжих часів на місці Страдча існувало село Стрілиска, засноване стрільцями. Згодом у невеликих печерах на схилах гори почали оселятися ченці, а найбільшу з них поступово перетворили на монастир. Він датується XI-XIIIстт., і разом зі селом трагічно завершив свою історію в 1243р. Тоді з Європи вертались орди хана Батия, і окремі загони проходили поблизу — в такі небезпечні моменти монахи ховали людей у себе. Та хтось необачно вистрелив у вояка з лука. Татаро-монголи відразу напали на сховок і підпалили вхід до печери. На крики і молитви людей з Неба зійшла Матір Божа і з піднятими руками мовила "Не руш! Стіна!".
Та на відміну від схожих оповідей про заступництво Богородиці, тут усі селяни згоріли та подушились димом. Неочікувано? Монахів, які просили помилувати невинних, ординці теж вбили, а село і монастир зруйнували. Матір Божа забрала лиш душі страчених на Небо, а печеру (як і гору) почали називати Страдчанською, або Страдецькою. Пізніше на цьому місці постало поселення Страдч.
Зі Страдчем пов'язано ще безліч легенд, але оця історія отримала підтвердження при розкопках 1938-1939рр.: в землі при вході знайшли залишки обгорілого дерева та велику кількість кісток, в тім числі дитячих. Тоді ж, у 1939р. тут вимурували церкву і освятили як Матері Божої Нерушимої стіни... З війною дослідження зупинилось. А в період від 1960-их до 1980-их рр. церква і печера понищені совковими вандалами. Кістки, зібрані в братську могилу, розкидано по схилу. І лише аж у наш час святе місце відновлено.Варто зауважити, що тепер доступ до церкви-печери обмежений! Згідно з останнім розкладом, її відчиняють щодня з 11:00 до 17:00. Однак коли я приїздив взимку в будень, наприклад, то надвечір ворота закривали трохи швидше. І навпаки, буває, що через наплив паломників церква відкрита довше. Склалося враження, що графік не є дохвилинно точний, хоча в основному дотримується. Також можна спробувати віднайти відповідального за ключі дядька і попросити впустити на оглядини. Та загалом, найкраще не експериментувати з часом доби і відвідати Страдчанську печеру десь посеред дня, коли вона однозначно відчинена.
ХОДИ ПЕЧЕРИ
Страдчанська печера розташована в надрах однойменної гори. В основному рукотворна — видовбана монахами в XIст., однак при прокладанні використовувалися природні ніші та тріщини, які розширювали і подовжували. Складена пісковиками, що подекуди взагалі виглядають як пісок жовтого кольору, тому її ходи схожі на тунель в землі і здаються нестабільними. Стіни печери не тверді: пісковик слабкозцементований і легко осипається, навіть якщо просто потерти поверхню рукою. Та не зважаючи на це, насправді вона дуже довговічна й успішно проіснувала майже тисячу років.В плані Y-подібна: складається з вхідного коридору, який далі розгалужується на дві вітки різної протяжності; загальна довжина ходів становить близько 270м. Печерний монастир таких розмірів — унікальне явище для Львівської області, по часу заснування він теж не має рівних, і навіть в межах цілої України є одним з найстаріших після Київської лаври.
ВХІДНИЙ КОРИДОР
Одразу за престолом у церкві Матері Божої Нерушимої стіни йде вглиб власне печера. Справа на її початку є лавка воротаря, що в давнину слідкував за входом. А коридор приводить до широкого гроту, колишньої монастирської церкви. До речі, всередині досить тьмяно [1], хоч і є освітлення. Всі пізніші фото зроблені вже зі спалахом, бо далі за тим приміщенням — взагалі темнота суцільна нульової видимості.
Ще в 1930-их рр., коли велися дослідження, на стінах гроту були вирізьблені фігури та написи часів монастиря, впізнавались різні деталі церкви. На жаль, в радянську епоху місце занедбали та понищили, і багатьох описаних речей вже нема. Зараз тут можна побачити витесані "меблі": стіл для проскомидії — на нім готувались хліб і вино до Причастя, стілець для сповіді, престол. Поряд престолу стоять сучасні скульптури, а на поверхні лежить хрест [2] — той важкий кам'яний хрест зберігся з XIст.! Люди часто минають тисячолітній артефакт, навіть не здогадуючись про його вік... Побік церкви є ще келія монаха-затворника — ніби просто маленька кімнатка, а вона єдина в Україні такого типу. Напівзасипані ніші-келії інших ченців стрічаються далі по коридору, що кінчається розгалуженням [3].
Ще в 1930-их рр., коли велися дослідження, на стінах гроту були вирізьблені фігури та написи часів монастиря, впізнавались різні деталі церкви. На жаль, в радянську епоху місце занедбали та понищили, і багатьох описаних речей вже нема. Зараз тут можна побачити витесані "меблі": стіл для проскомидії — на нім готувались хліб і вино до Причастя, стілець для сповіді, престол. Поряд престолу стоять сучасні скульптури, а на поверхні лежить хрест [2] — той важкий кам'яний хрест зберігся з XIст.! Люди часто минають тисячолітній артефакт, навіть не здогадуючись про його вік... Побік церкви є ще келія монаха-затворника — ніби просто маленька кімнатка, а вона єдина в Україні такого типу. Напівзасипані ніші-келії інших ченців стрічаються далі по коридору, що кінчається розгалуженням [3].
...Коли я заходив у печеру, звідси якраз із криками вибігала дитяча екскурсія — малі поналякували один одного, і старші групи з усмішками виводили їх. А поки роззирався, то взагалі усі люди покинули коридори. Тиша гробова, і лиш табличка в піску мовчки забороняє йти далі. Наглядач, до слова, коли є, то теж забороняє, але зараз нікого. Порожньо. Я сам. Далі по ходу темрява непрозірна. Ліхтарик забув... Не йти? Свічу під ноги екраном цифровика і по ледь помітних обрисах крокую вперед — на щастя, я знаю ту печеру і знаю, що блудити тут ніде.
ПРАВА ВІТКА "ДО КРИНИЦІ"
Хід направо коротенький і називається "До криниці". Криниці, щоправда, ніякої тут нема. А поіменований так тому, що колись по цей бік гори внизу знаходилось джерельце; тунель же був довший, і сюди долинав шум води. Зараз вже нічого не чути, продовження ходу засипалось — тепер він кінчається отакою широкою кімнаткою. В ній встановлено сучасні білі фігури, яких я на секунду перелякався, коли вони неочікувано з'явились перед очима.До речі, то копії скульптур з монастирської церкви. Тут без креативу. Тай загалом, нові лаштунки у стародавніх храмах не сприймаються позитивно — надто штемпельно і неприродньо виглядають вони в темних коридорах, кропітливо витесаних древніми ченцями...
ЛІВА ВІТКА "ДО КИЄВА"
Хід наліво дуже довгий і називається "До Києва". І якщо одні із страдецьких легенд підтверджені вченими, другі просто виглядають правдоподібно, то повір'я у сполучення з Києвом (понад 500км, якщо що) вже геть-таки нереалістичне. Народна фантазія сотворила безліч переказів про нього, які досі живуть і передаються. Підігрівало їх бажання єдності з лаврою, а також те, що кінець ходу недосяжний. Але про все по черзі...Іду згорблений тунелем — розгалужень більше немає, лиш по боках трапляються невеликі ніші. Наче не холодно, але волого і клубиться пара з рота, тому на фото іноді з'являються туманні візерунки [1]. Побачити там самому в печері, приміром, силует монаха у кадрі було б дуже моторошно. Хід усе тягнеться, стаючи то вищим у мій ріст, то нижчим, де сунутись хіба що навприсядки. Єдині на шляху сходи [2] приводять до специфічного місця, яке звуть "Сльози Богородиці" [3] — стіна уся мокра, і кажуть, що то Матір Божа оплакує повбиваних тут людей. Паломники, які знають про ті сльози, зазвичай доходять сюди і вертаються. Хід же прямує далі, поступово звужуючись, поки не стискається до тоненького лазу [4]. Під землею сприйняття відстаней суттєво міняється, і хоча в сукупності я не пробрався й 300м, здавалось, наче то кілометри.
Сьогодні у тій точці я вертаю назад. Але колись у школі ми лягали і лізли вперед. Після кількох метрів плазування з'являється високе приміщення розміром десь як ліфт, так звана "хата" — припускають, вона призначалася для ігумена монастиря. То останній шматочок вільного простору, а далі вглиб гори тягнеться лиш вузький хід. Клаустрофобам тут не місце — він тісніший за труну: стіни труть боки та спину, а на голову сиплеться пісок...
В підсумку варто сказати, що до тупика ми тоді так і не долізли (світло ж ліхтариків показувало, що тунель не заглух), а якихось більш-менш достовірних підтверджень його кінця в мережі я не знаходив. Саме через вузькість лівого ходу довжина печери виміряна приблизно, а людська уява простягає її аж до Києва.
ОКОЛИЦІ
Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.
ЦЕРКВА І ЦВИНТАР НА ВЕРШИНІ ГОРИ
Печера знаходиться у схилі, тож опісля ще варто піднятися по стежечці на вершину Страдецької гори — 359м, де стоїть мурована церква Успіння Пресв.Богородиці [1]. Збудована ще у 1795р. на місці дерев'яної, під час Першої світової вона сильно поруйнована. Відновлена аж у 1927р. і в такому вигляді збереглася донині. Щоправда, десь за останні роки поміняний дах — через темні бані з зірками біла церква дивиться дуже оригінально та естетично. На жаль, це в нас рідкість, коли ремонт храмів такий гармонійний і вдалий, зазвичай же громади з "майстрами" псують їх безбожно.
Всередині я застав реставрацію. Тут, до речі, мистецький іконостас з роботами Манастирського і художників школи Новаківського, а також копія чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої стіни — сама ж ікона вціліла в Першу світову, навіть коли завалився той храм, але зникла за Другої світової війни... Колись мене дуже здивувала ще одна маленька особливість: в церквах стандартно ставлять посередині якийсь образ для цілування, а тут в нього було вмонтовано шматок одежі з кров'ю страдецького отця Миколи. Але сьогодні цього образу чомусь нема.
До пари церкві при виході з подвір'я стоїть така ж біла надбрамна дзвіниця [2]. Збудована у 1896р. на місці дерев'яної, але теж знищена в час війни і теж відновлена в 1927р. На території встановлено кілька капличок та пам'ятників, а довкола під крислатими деревами розкинувся цвинтар [3]. Скраю центральної площі вирізняється пишна могила отця Миколи Конрада [4], того самого блаженного священномученика зі Страдча. Могила ж дяка Володимира Прийми, блаженного мученика, знаходиться трохи ближче до брами і по інший бік доріжки [5] — він скромно похований з родиною. На обох їх надгробках написано: "Замучений ворогами України".
Всередині я застав реставрацію. Тут, до речі, мистецький іконостас з роботами Манастирського і художників школи Новаківського, а також копія чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої стіни — сама ж ікона вціліла в Першу світову, навіть коли завалився той храм, але зникла за Другої світової війни... Колись мене дуже здивувала ще одна маленька особливість: в церквах стандартно ставлять посередині якийсь образ для цілування, а тут в нього було вмонтовано шматок одежі з кров'ю страдецького отця Миколи. Але сьогодні цього образу чомусь нема.
До пари церкві при виході з подвір'я стоїть така ж біла надбрамна дзвіниця [2]. Збудована у 1896р. на місці дерев'яної, але теж знищена в час війни і теж відновлена в 1927р. На території встановлено кілька капличок та пам'ятників, а довкола під крислатими деревами розкинувся цвинтар [3]. Скраю центральної площі вирізняється пишна могила отця Миколи Конрада [4], того самого блаженного священномученика зі Страдча. Могила ж дяка Володимира Прийми, блаженного мученика, знаходиться трохи ближче до брами і по інший бік доріжки [5] — він скромно похований з родиною. На обох їх надгробках написано: "Замучений ворогами України".
СТРАДЕЦЬКА ХРЕСНА ДОРОГА
Зразу ж після виходу з території церкви і цвинтаря, за брамою починається хресна дорога. Вона огинає усю гору і закінчується на майданчику поблизу печери. Дорога страстей існувала тут давно, і досі збереглися старі дерев'яні хрести-стації. У 2000-их рр. її суттєво вдосконалили: тепер кожна стація — то мистецько зроблена скульптурна група з фігурами у людський ріст, виконана в поєднанні каменю-металу-дерева; то цілий пам'ятник, що тонко передає кожен момент шляху на Голгофу. Найбільше вражають епічністю 12та і 13та [1], які можна побачити ще по дорозі з траси до печери. 14та стація — це взагалі окрема каплиця [2], всередині якої збудовано Гріб Господній [3]. Також, що досить нетипово, у Страдчі є ще додаткова 15та стація "Воскресіння".
Страдецька хресна дорога має не просто естетичну цінність, але й величезне релігійне значення. У 1936р. їй надано, а в 2013р. підтверджено повний відпуст на кожен день (себто можна його одержати самостійно у будь-який день) — рідкісний привілей від Папи, що прирівнює її до Єрусалимської. До речі, повний відпуст у Страдчі отримується й іншим способом паломництва: за участь в прощі 26 червня, або за службу в Успенській церкві на храмове свято 28 серпня.
Щоправда, для одержання повного відпусту, окрім самого паломництва треба в найближчий час виконати ще три речі: висповідатись, причаститись і помолитись за те, що заохочує Папа на даний період — то дуже короткий текст, який легко знайти в інтернеті як "папське молитовне намірення на такий-то місяць такого-то року".
МАЛА ПЕЧЕРА "ДІРА"
Вважається, що стародавні монахи спочатку селились по окремих печерках-келіях на схилах гори, перш ніж видовбати загальну печеру-монастир. Однією із них є так звана "Діра", яку можна побачити на шляху хресної дороги. То невеличкий грот розміром з добрячу кімнату, всередині порожній, лиш зі слідами написів і кіптяви. На час відвідин без сміття, хоча з попередніх разів пам'ятається не таким чистим. Ніякі ходи звідси не ведуть, однак тут теж прохолодно і наче вогко."Діра" — назва неофіційна (в принципі, як і назви ходів "До криниці" та "До Києва" основної печери), оскільки такі малі об'єкти в географії часто безіменні... Загалом, найбільше даних про цю гору — разом з історією монастиря та купою легенд, а також інформацією про церкву, хресну дорогу, відпусти, блаженних мучеників — зібрано на сайті парафії УГКЦ Страдча, що опікується всією тою локацією.
ВИСНОВКИ
Страдчанська печера, в якій у середньовіччі існував монастир, однозначно варта відвідання. Доїзд дуже простий та дешевий, а місце знане як важлива святиня, тому тут часто бувають паломники. Сама печера видовбана в пісковиках, достатньо довга та вузька, але заблудитися тут нема де — розгалуження всього одне. На горі в околицях багато сакральної архітектури та скульптур: церква, численні каплиці, стації хресної дороги, пам'ятники. Надзвичайно хороший варіант для одноденної подорожі зі Львова як з релігійною, так і суто туристичною метою.
Круто, супер?
ВідповістиВидалити