Гора Путище (Захар Беркут)

• Об'єкт: гора.
• Абсолютна висота: 831.5м.
• Орографія: Зовн.Карпати —> Сх.Бескиди —> Скол.Бескиди.
• Район: Сколівський.
• Опис: Гора Путище, більше знана як Захар Беркут — низька відкрита гора понад селом Тухля. Офіційна назва походить від архаїчного "путь", а місцева склалася через персонажа твору Франка, статуя якого стоїть на вершині. Приваблива своїм просторим краєвидом. Легкодоступна, добре помітна знизу, тож часто відвідується туристами.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

---

Путище є побічним квестом маршруту на гору Маківка з села Тухля, хоча насправді частіше відвідується окремо. Про гору з фігурою Захара Беркута я знав давно, не раз бачив її знизу, але на вершині не був. Аж поки 8 червня 2016 року я та Олеся після спуску з Маківки нарешті зійшли на неї.

Звіт оглядовий: з частковим описом маршруту, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні. Доїзд та Google-карти, а також огляд довколишніх цікавих місць описано в звіті про похід з Тухлі на гору Маківка.

ОПИС ОБ'ЄКТУ

---

ЯК ДОБРАТИСЯ?

Додатковий похід на Путище починається з дороги Тухля-Головецько, в тому місці, де ми звернули з неї до підніжжя Маківки. Тільки тепер підніматися треба у протилежний бік. Стежка внизу тут слабо помітна, узгір'я виглядає як чиїсь городи чи пасовиська — ми навіть питали в місцевого де б краще зійти. Щоправда, згодом стежина вимальовується і веде широким пласким гребенем.

Підйом, однак, досить крутий і візуально різноманітний. Відкриті ясні галявини, звідки гарно видно сусідні гори, чергуються з густими зарослями, ніби зумисне насадженими вздовж шляху. В тих затінених ділянках я бачив стільки змій, як ніде в житті, — вужі, сірі гадюки, блискучі мідянки, — одна за одною, просто під ногами. Доводилося йти і весь час тицяти палицею, щоб бува не наступити... Пізніше гребінь вирівнюється і плавно переходить у вершину.

КРАЄВИДИ ЗАХАРА БЕРКУТА

Ця плеската гора, ледь-ледь поросла молодими деревами й кущами, сягає висоти лиш 831.5м і офіційно називається Путище. Проте більш відома як Захар Беркут — через встановлену на ній фігуру однойменного персонажа з повісті Івана Франка. Події відбуваються в Тухлі, під час монгольської навали 1241р. Селяни борються з суттєво переважаючим ворогом. Мудрий старійшина Захар Беркут радить скотити з гори величезний священний камінь, перекрити ріку, і потопити всіх нападників у замкненій долині. Саме так громада робить та перемагає.

Однак це зовсім не те місце, де розгортається сюжет і звідки скидали той камінь. Стародавня Тухля, за описом самого автора, лежала ближче до сучасного Гребенова, вище по течії Опора, у вузькій долині його притоки Зелем'янки. Саме її загатили герої твору, створивши безвихідний котел. А тут ландшафт досить просторий, і здійснити щось подібне не вдалося б. Тож розташування пам'ятника не історичне, і навіть не літературно точне, а чисто умовне — на зручній, добре помітній з села вершині.

Стан дерев'яної скульптури жалюгідний. В Захара відламана права рука, незграбно стирчать якісь обривки конструкцій. Дивна їх форма і кріплення просто в долоні старця натякає, що він, можливо, ще й щось тримав над собою... Принаймні трохи краще і величніше статуя виглядає на відстані, зокрема зі спуску до Тухлі. Хоча й тут її домінантність вже добряче послаблена ретрансляторними вишками, наче увіткнутими в землю за кілька метрів поряд.

Схоже, місце не надто популярне. По дорозі з Маківки ми людей не зустрічали, що було передбачувано, бо звідти ніхто не ходить. Але й на вершині ми теж сиділи самі — лиш геть далеко вже спускалася якась група. Можливо, іти на низьку гору заради понищеного пам'ятника не дуже захопливо. Та в неї є один незаперечний плюс — прекрасний краєвид.

Попри свою незначну висоту, Путище має відкриту безлісу верхівку і до того ж стоїть в куті на роздоріжжі, як сторожова вежа. Тут чудове панорамне видноколо: навпроти в далечінь простягається хребет Кіндрата, а за ним, там де гори затискають Опір у вузьку долину, височіє хребет Зелем'янка. Наш бік річки встилає горбистий масив, потятий струмками, — увесь в кудлатій зелені, по якій повільно плинуть химерні тіні хмарин. А Тухля, без перебільшення, лежить просто на долоні, немов центральний образ гігантської картини, де детально виписаний кожен будиночок. Лиш один цей просторий пейзаж вже вартує того, щоб сюди добратися.

ВАРІАЦІЇ

---

Якщо бракує сил чи часу, або просто не хочеться іти ще раз тим шляхом, маршрут можна дещо спростити.

ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ

Якщо іти на Путище вищезгаданим маршрутом після відвідин Маківки, то скорочувати тут нічого — він і є найпростішим, з прямим підйомом вгору. Одначе у разі окремого походу нема сенсу робити таку петлю, а краще дістатися сюди з Тухлі іншим шляхом, що описаний в наступному підрозділі — саме ним ми поверталися назад.

ПОВЕРНЕННЯ НАЗАД

Стежка з гори спочатку веде ріденьким молодим ліском. Трохи нижче з'являються старіші тінисті дерева, і під одним із них ми організували собі обід з ковбасками на невеликому вогнику. Далі дорога ширшає, перетворюючись на трохи розмиту дощами ґрунтівку. Час від часу вона перетинається з іншими, розгалужується, але заблудитись тут ніде — Тухлю добре помітно, і головне просто спускатися в напрямку села. В принципі, те саме можна сказати і про зворотний маршрут, бо статуя Захара теж є хорошим орієнтиром.

Єдиною суттєвою перешкодою є Опір. Через річку перекинуто отакий підвісний міст, на який ми втрапили не відразу — довелося пройтися вздовж русла повз городи та сіножаті. Судячи по карті, він є найбільш підходящим, хоча не дуже далеко є ще кілька схожих — як вище по течії, так і нижче. Тож якщо спуск завершився в іншім місці, можна просто вибрати найближчий із містків... За річкою вже цивілізація, з її трасою та залізницею. Після довгого дня я ходжу босий по свіжій холодній воді, ми відпочиваєм і чекаєм на вечірній потяг, що відвезе нас додому.

ВИСНОВКИ

---

Гора Путище є чудовим місцем для цікавого короткого походу. Завдяки розташуванню поблизу села вона є легкою у підкоренні, підйом на неї не важкий, хоч і крутий подекуди. Вершина вирізняється старою дерев'яною скульптурою Захара Беркута, залісена слабо і дає змогу спостерігати просторі краєвиди. Прямий маршрут з Тухлі займає мало часу, тому годиться навіть для дітей чи літніх людей, а також може бути доповненням довшого походу, зокрема на Маківку.