Хребет Парашки [похід зі Сколе]

Об'єкт: гірський хребет.
Максимальна висота: г.Парашка, 1268.5м.
Орографія: Зовн.Карпати —> Сх.Бескиди —> Скол.Бескиди.
Район: Сколівський.
Опис: Хребет Парашки — відкритий хребет з дуже гарно вираженими піками та сідловинами, найвищий з повністю розташованих у межах Львівщини. Назва походить від основної вершини. Відомий завдяки своїй доступності і широкому краєвиду. Похід зі Сколе передбачає тривалий підйом лісом і відвідання основного ряду гір.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

Парашка для мене є особливим місцем, адже вона стала першою вершиною, яку я підкорив у своєму житті. Ще дітьми, далекого 2003р. тато повів нас з сестрою сюди в похід, і, можливо, саме завдяки йому я й полюбив гори — ці могутні шпилі на фоні неба, і оте аж синіюче на горизонті зелене море. І стежки серед тінистих буків. І смачну холодну воду просто з джерела. І обіди на траві, під шум вітру та тріскотіння цвіркунів. І момент повернення додому, коли ноги гудуть, а в голові досі крутяться пейзажі і панує єдина думка: "Вау, ото був день!"

Пізніше, коли старі путівники поступилися інтернету та навігаторам, я почав їздити знову, тепер вже по всіх Карпатах. Тим не менш, час від часу навідувався і на Парашку, зазвичай у рамках туру вихідного дня:

В листопаді 2014р. усе притрусив сніжок, суху траву покрив іній. Але було тепліше, ніж ми думали, на підйомі навіть жарко. Цей похід з друзями видався веселим та приємним.
У квітні 2015р. хребет був цілковито заметений, довелося йти непротоптаним снігом по коліно. Ми регулярно мінялися кому бути першим, але все одно кілька людей ще в дорозі повернулись назад. Дув вітер, на горі під хрестом я мерз навіть в грубезній куртці. Попри календарну весну, спогади лишились як про справжню зиму.
У травні 2015р. цим маршрутом ми лише спускалися, піднявшись іншим шляхом на гору Парашка з Корчина.
В червні 2015р. через Парашку я вертався із дводенного походу на Серединний хребет з Сопота. То була люта мандрівка, і тут я вже плентався як зомбі, мріючи якнайшвидше дістатися цивілізації.

Незважаючи на таку кількість відвідин, до опису канонічного маршруту якось не доходило. Тож 8 серпня 2016 року, вже з метою створення звіту, я повільно прогулявся сюди з Іванкою, чому дуже посприяв теплий літній день.

Звіт оглядовий: з описом маршруту і місцевості, позитивних і негативних вражень. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

КАРТИ

В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами (позначений лініями).

ОПИС МАРШРУТУ

ЯК ДОБРАТИСЯ?

Своєю популярністю Парашка може завдячувати не лише власним краєвидам, а й місту Сколе, яке є найзручнішим стартом для гірських походів у всій області. Сюди курсує багато прямих автобусів зі Львова — є рейси з АС-8 на Двірцевій, з АС-1 на Стрийській і навіть кілька з АС-2 на Хмельницького. Але варто мати на увазі, що регулярні "сільські" маршрутки тих сто з лишком кілометрів повзуть неприродно довго — години три, а то й більше... Також до Сколе їздять різні електрички і цілий ряд потягів. Загалом, вибирати є з чого. Однак оптимальним і по розкладу, і по тривалості, і по ціні є регіональний поїзд Львів-Мукачево, який по факту вже став стандартом для туристів.

На час нашої подорожі він стартував о 7:15 з головного залізничного вокзалу, тож ми добралися на місце максимально рано, десь до 9:00. Тепер графік руху змінився: 7:42 — відправлення зі Львова, 9:20 — прибуття у Сколе, і рейси лише в п'ятницю-суботу-неділю. Тим не менш, це все одно ідеальний варіант для одноденної вилазки. Особливо враховуючи те, що цим же поїздом можна вертатися ввечері назад: 20:03 — відправлення зі Сколе, 21:50 — прибуття у Львів.

ПОЧАТОК МАРШРУТУ. СТАНЦІЯ СКОЛЕ

Сколе досить компактне, і просто з самої станції видно гори, які нам належить підкорити. Треба перетнути залізничну колію, автотрасу, і, обійшовши супермаркет "Рукавичку", позаду нього зайти в ліс — все це настільки близько, що зразу одне за одним потрапляє в поле зору, а по часу займає від сили 5 хвилин. Щоправда, ми вештаємось трохи довше, бо вирішуємо дозакупитись. До речі, в цей похід можна взагалі не везти їжу з собою, а взяти все на місці, перед підйомом. (І якби я не хотів сьогодні смакувати канапки з сиром, то теж би їхав без нічого).

Стежка дуже стрімко веде вгору, тому взимку або після дощу йти по ній складно, та й навіть у прекрасну суху погоду такий різкий схил на самісінькому початку видається демотивуючим. Однак незабаром ми виходимо на гребінь — по суті, це боковий відріг хребта Парашки, який і становить першу частину маршруту. Тут крутизна вже значно менша... Кам'яниста стежина повільно, але стабільно прямує все вище і вище. Безперервний підйом, густий старий ліс довкола, крізь який не пробивається вітер, — від такого стає аж душно. Пам'ятаю, як в листопаді, по снігу мої друзі йшли в одних светрах чи футболках. Зараз же ми з Іванкою нікуди не спішимося і часто зупиняємось перепочити.

Варто зазначити, що при вищевказаному розкладі в запасі є понад десять годин, а це вкрай багато як на кілометраж походу. Тому без проблем можна дотримуватися свого темпу.

КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #1. ДЖЕРЕЛО З ВКАЗІВНИКОМ

Ліс я б одноманітним не назвав: шпичасті ялинники, гладкі старі буки та молоді берізки, що змінюють одне одного, додають деякого різнобарв'я. Та все-таки єдиним виразним орієнтиром тут є джерело. Воно знаходиться біля витоптаного привалу, ліворуч від маршруту, про що свідчить вказівник. До речі, вода витікає буквально за кілька метрів від гребеня, що неабияк рідкісно — зазвичай по неї доводиться спускатись глибше у каньйон.

Сьогодні, як і кожного попереднього разу, та холодна водиця освіжає після довгої ходьби і додає наснаги. П'ємо і заповнюємо пляшки в дорогу — нормального джерела вже не буде аж до підніжжя Парашки. Щоб розрахувати свої сили, слід зауважити, що у цій контрольній точці подолано приблизно половину підйому (шляху між станцією Сколе і виходом на хребет).

Невдовзі після джерела, праворуч від маршруту є дуже цікаве місце — галявина з мальовничим видом на хребет. Перед очима постають три останні вершини, які формують виразний зубчастий силует; саме тут зроблено панорамне фото, що представляє звіт. Прогалина з кожним роком стає все вужчою і вужчою, а колись, можливо, дерева взагалі заховають цей краєвид. З дороги помітно лише неясний просвіт справа і стежину в його бік.

КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #2. ВИХІД НА ХРЕБЕТ

Ми йдемо далі й далі, поки стежка не виводить нас на основний гребінь. На перевалі погода зразу міняється. Буває, після казкового сніжного лісу тут налітає рвучкий вітер. Влітку ж, після густої тіні дерев голови подорожніх різко припікає полуденне сонце. Але разом з тим, тут по обидва боки з'являються просторі гірські пейзажі.

...Нарешті ми на хребті. В горах у таких місцях, де виникає відчуття якогось проміжного досягнення, і на додачу міняється ландшафт, привал організовується сам собою. Щоб відпочити від підйому, перевдягтись чи перекусити, і, звичайно, насолодитися виднокраєм. А ясний безхмарний день цьому тільки сприяє.

ХРЕБЕТ ПАРАШКИ

Хребет Парашки, протяжний та відкритий, повністю лежить у межах Львівщини, не перетинаючи її границю навіть частково, і є найвищим серед таких "внутрішніх" хребтів області. Домінуючою є гора Парашка, яка і дала йому назву. Разом з двома сусідніми вершинами вона формує гарно виражений силует, представлений на фото.

Тектонічно це частина однойменної, досить довгої скиби, що включає також інші хребти: Щавлеву Гряду (Щавник 1131м — Щавина 1036м), відрізану річкою Крушельниця, і розташовану по другий бік від Сколе Зелем'янку (Зелемінь 1177м — Менчил 1216м), відрізану річкою Опір. Власне Парашка є центральним хребтом цієї скиби і володіє цікавим рельєфом з показними, несхожими одна на одну вершинами. Всі вони можуть стати не тільки контрольними точками на даному маршруті, а й хорошими орієнтирами в походах околицями.

ГОРА КОРЧАНКА

Абс. висота: 1179м.
Опис: Гора Корчанка — обширна вершина хребта Парашки, частково залісена. Вирізняється ретрансляторною вишкою, до якої є заїзд із села Коростів. Назва походить від діалектного слова "корчі" у значенні "кущі", яке, крім того, вживається і для уламків дерев та гілля, вирваних пнів — тобто гора в кущах і завалах.

Корчанка дуже розлога і, наче спрут, простягає в долину Оряви й Опора свої відроги, що на картах позначені окремими висотними відмітками: 897м, 1042м, 956м. Остання навіть має власну назву — гора Марковце... Однак із того місця, де стежка виривається на гребінь, видно лиш північний залісений схил та плескатий вершечок Корчанки з ретранслятором. Туди можна дістатися, повернувши ліворуч. Але сьогодні нашою метою є канонічний маршрут, що прямує в протилежний бік — направо, вздовж усього хребта.

ГРЕБІНЬ

Пологий гребінь у порівнянні з крутим підйомом здається взагалі рівною дорогою. Йдеться дуже легко і приємно. Довкола буяє різнотрав'я, духмяні полонинки чередуються з тінистими острівками дерев, а в далечінь, аж до горизонту розкинулись зелені Бескиди та тьмяні від імли долини. Перепади висоти на цій ділянці малі, хоча стежка поступово ніби розгойдується — вверх-вниз, вверх-вниз, — допоки не починаються справжні гори.

...На сучасній супутниковій карті помітно, що з Коростова майже до самого гребеня підібралася лісовозна дорога, а південний схил вже фрагментами випиляний. Тому скоро краєвид може змінитись і, схоже, не в кращий бік.

ГОРА ОБРОСЛИЙ ВЕРХ

Абс. висота: 1177м.
Опис: Гора Оброслий Верх — слабо виражена, полога вершина хребта Парашки, з оточеними ліском галявами. Назва зумовлена тим, що гора є більш зарослою у порівнянні з вищими сусідами.

Оброслий Верх, чесно кажучи, непримітний і зовсім не фотогенічний. Підйом майже не відчутний, через що гора мало відрізняється від попередніх пагорбів на шляху. Плоска, вкрита травами вершина знаходиться трохи лівіше від стежки.

ГОРА ЗЕЛЕНА

Абс. висота: 1217м.
Опис: Гора Зелена — виразна вершина хребта Парашки, майже повністю відкрита. Назва походить від кольору.

Просто перед нею лежить низький безіменний горбик, наче зменшена її копія. Прямуємо траверсом, залишаючи цей порослий купол справа від себе. А далі стежка досить стрімко виривається на Зелену. Взимку тут було дертися важко, а по дорозі назад взагалі довелося з'їжджати по снігу. Зараз же влітку крутий, але короткий підйом долається без особливих труднощів. Маршрут проходить майже по вершині, ледь-ледь огинаючи сам пік, куди заради принципу можна звернути.

Назва горі пасує — вона таки зелена, навіть трохи яскравішого, ніж решта, відтінку. Рельєфом схожа на хвилю, що ніби накочується на хребет. Це перша з його основних вершин, і перша явно помітна на гребені. Давно в дитинстві, під час отого сімейного походу ми навіть подумали, що це вже Парашка. І тільки вибравшись на сам верх, я побачив хрест на більшій, демотивуюче далекій горі та зрозумів, що то не кінець.

ГОРА ТИМКІВ ВЕРХ (КОБИЛА)

Абс. висота: 1227м.
Опис: Гора Тимків Верх (Кобила) — масивна подвійна гора на хребті Парашки. Північна вершина вища та залісена, південна — трохи нижча, але більш відкрита. Перша назва є офіційною і походить від імені Тимко. Друга назва місцева і зумовлена схожим на сідло силуетом.

Маршрут огинає Тимків Верх зліва, по західному схилу, таким довгим траверсом майже без підйому. Однак мені доводилось обходити її всеможливими шляхами. В час перших відвідин, коли я був малий, ми звернули направо в розгалужену, але тупикову мережу стежок, протоптану збирачами чорниці, і довго блудили східним схилом. Іншим разом, коли сніг замів усі дороги нанівець, ми лізли напряму по вершинах. Ну а сьогодні ніщо не заважало скористатись правильним, добре второваним маршрутом.

Це вже друга з основних гір хребта, з іще більш виразним рельєфом. Оту сідловину Кобили легко впізнати навіть з величезної відстані — саме по ній я навчився розрізняти Парашку серед численних верениць Бескидів... Також на схилі Кобили, зліва від стежки знаходиться найкраще місце для ночівлі (позначене вище на карті). Тут є маленьке дерев'яне укриття, поруч вода, а просто перед очима, застилаючи горизонт, стримить у всій красі могутня Парашка.

ГОРА ПАРАШКА

Абс. висота: 1268.5м.
Опис: Гора Парашка — найвища вершина однойменного хребта. Являє собою безлісий пік пірамідальної форми, увінчаний хрестом. Названа на честь Параски, загиблої дочки князя Святослава, яка, за легендою, тут похована.

Це третя і головна гора, фінальна точка нашого маршруту. Вона хоч і є цілком природною, та зі своїми рівними сторонами скидається на насипаний курган. А зжовкла, випалена трава лише підсилює цю схожість. Стежина іде по ребру, вже зовсім голому і не захищеному тінню. Однак свіжий вітер робить підйом не таким душним, а все ширші краєвиди, що виринають зусебіч, повністю захоплюють увагу.

Звідси проглядаються усі вже бачені вершини: Кобила на переднім плані, чубчик захованої Зеленої і навіть найдальша Корчанка. Навпроти, по інший бік хребет суттєво знижується — там розкинулась полонина Задня Прогаль, яку стає помітно лише на самому вершечку, з-під хреста... Загалом, на Парашці надзвичайно широке видноколо, а все тому, що навкруги на багато кілометрів нема нічого вищого. Більш детально краєвиди описані в попередньому звіті, коли я після походу з Корчина намагався зорієнтуватись в околицях.

Сьогодні, як і кожного разу за теплої погоди, основний привал ми робили на вершині. Щоб поїсти та посидіти без поспіху, дивлячись у далечінь. Пам'ятаю, що давним-давно мене малого дуже вразили хижі яструбові птахи, які поодинці повільно кружляли над лісами, — з ними гори здавались ще більш вільними і просторими.

ОКОЛИЦІ І ВАРІАЦІЇ

Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації. Якщо ж навпаки бракує сил чи часу, або просто не хочеться іти ще раз тим шляхом, маршрут можна дещо спростити.

КРОК ВЛІВО, КРОК ВПРАВО

Основною туристичною принадою Парашки є власне сам хребет. Тут нема якихось інших об'єктів — скель, водоспадів чи цікавих урочищ — куди можна заскочити по дорозі, не сильно збиваючись з маршруту. Хребет майже повністю лежить у межах НПП "Сколівські Бескиди" і відтак є природоохоронною зоною. Щоправда, її частиною розпоряджається Сколівський військовий лісгосп, що подекуди здійснює вирубки. Тож загалом схили гір слабо прохідні і не відвідуються.

Якщо похід дводенний, або просто вся тургрупа витривала і йде швидким темпом, то краще розширити мандрівку вздовж хребта. Від місця виходу на гребінь (контрольної точки #2) можна прогулятися до Корчанки, а з вершини Парашки — на Задню Прогаль. Це менш відомі, але теж варті уваги локації.

ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ

Маршрут, що тут описаний та поданий на карті, є найкоротшим. В принципі, гідних альтернатив і нема — стежка просто веде по гребені, а довкола ліс. Тому варіації можливі лиш на самому початку. Замість того, щоб дертись крутим підйомом за супермаркетом, можна піти по трасі на південь до дрібної річки Дубрівки, там звернути і через галявину вийти на пологішу стежку. Також обхід є з іншого боку, трохи північніше по окружній, хоча особисто я ним ні разу не користався. Ці два останні варіанти стають актуальними взимку чи навесні, коли прямий схил надто слизький... Хоча Парашка дуже популярна на місцевому рівні, і фактично є головною туристичною вершиною Львівщини, але наразі старт ніяк не позначений, і облаштованого "офіційного" підйому нема. В Сколе про походи ніщо навіть не натякає.

Якщо глянути ширше, то на Парашку також ведуть шляхи з Корчина та Коростова. По відстані вони дещо коротші, але незручний доїзд у села і значно гірші стежки роблять їх не такими привабливими для відвідувачів.

ПОВЕРНЕННЯ НАЗАД

Просидівши на горі понад годину, я та Іванка повільно почали вертатися у місто. До речі, цей же маршрут у зворотному напрямку проходиться швидше, тому можна не спішити, навіть якщо минуло більше половини усього часу, виділеного на мандрівку. Спуск бадьорий та приємний, по дорозі ми розглядаєм тепер вже знайомі краєвиди. Сонце помалу котиться до обрію, але навіть увечері в Сколе все ще світло. Без проблем встигнувши на електричку, ми нарешті їдемо додому.

ВИСНОВКИ

Хребет Парашки є чудовим варіантом гірського походу, а для новачків — найкращим у Львівській області. Це ближня частина маркованого маршруту Сколе-Майдан, яка часто відвідується туристами. Стежка втоптана і підтримується в хорошому стані, ландшафти по дорозі різнорідні й цікаві. Вершини виразні та відкриті, з них навсібіч проглядаються широченні краєвиди. Похід зі Сколе, що вже став класичним, виводить на один з відрогів хребта зразу ж за містом, і далі просто прямує по гребені. Всі ці переваги, вкупі з дуже зручним доїздом, роблять Парашку ідеальним місцем для легкої одноденної подорожі.

КругоЛьвів – Куди поїхати: Львівщина, цікаві місця

вівторок, 9 серпня 2016 р.