понеділок, 18 травня 2015 р.

Гора Парашка [похід з Корчина]

Гора Парашка
  • Об'єкт: гора.
  • Абсолютна висота: 1268.5м.
  • Орографія: Зовнішні Карпати —> Східні Бескиди —> Сколівські Бескиди —> хребет Парашки.
  • Район: Сколівський.
  • Опис: Гора Парашка — найвища гора Львівщини, що цілком лежить на її території. Назва походить від імені Параска. Це відкрита вершина пірамідальної форми, популярний об'єкт туризму. Похід з Корчина передбачає деяке бездоріжжя і різкий підйом північним схилом.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ


На Парашці я вже був тричі, в різні часи і різні пори року. Але завжди ходив відомим маркованим маршрутом зі Сколе, який попри свою красу і зручність трохи піднабрид. Тим більш, що шлях далеко не єдиний, тож спробувати хоч якусь альтернативу видавалося дуже доречно. Ідея піднятись на Парашку через Гуркало, з Корчина, виникла вже давно, але зібратись вийшло аж тепер: 16 травня 2015 року я і четверо моїх друзів — Іван, Яша, Юра і Бодя — вдало її реалізували.

Звіт детальний: з описом маршруту і цікавих місць, позитивних і негативних вражень, з оцінкою часових і грошових витрат. Всі використані фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

КАРТИ


В даному розділі представлено:
1. Карту доїзду автомобілем зі Львова до початку маршруту.
2. Карту самого маршруту зі згаданими в звіті об'єктами (позначений лініями).

ОПИС МАРШРУТУ


ЯК ДОБРАТИСЯ?
Село Корчин не фатально глухе, але й не лежить на автостраді — сільська зупинка, від якої починається маршрут, знаходиться за 5.5км від траси Київ-Чоп. Тому я передбачав проблеми з добиранням. Однак, на диво, доїзд вийшов чітким та злагодженим, точним як атомний годинник:
  • 07:10. Виїзд з головного вокзалу Львова регіональним поїздом Львів-Мукачево;
  • 08:15. Приїзд в Стрий на залізничний вокзал;
  • 08:30. Виїзд зі Стрия маршруткою Стрий-Сопіт (автовокзал знаходиться зразу біля залізничного);
  • 09:25. Приїзд в Корчин на автобусну зупинку біля моста — початок маршруту.
То дуже шикарний варіант. На вокзалі 15 хвилин — мінімум чекання, але й не впритул. Пів десятої ранку вже на місці. Загалом, одні плюси. Якщо графіки транспорту не зсунуть, і та маршрутка їздитиме справно, то це логістичне рішення має шанси стати каноном.

Щодо інших шляхів, то вони є. Ідея висадитись аж у Сколе і вже звідти шукати автобуси реальна, але потребує більше часу і певно грошей... Ще можна доїхати електричкою Львів-Лавочне у Верхнє Синьовидне, сусіднє селище. Будь-якою маршруткою сколівського напрямку можна добратись до повороту з траси на Корчин. Так чи інакше, за обох варіантів доведеться довго йти пішки полями й селом. А дивлячись з вікна на затягнуту одноманітну дорогу поміж хат, я про себе відзначив, що пішохідна прогулянка тут не принесла б мені радості.
ПОЧАТОК МАРШРУТУ. ЗУПИНКА В КОРЧИНІ
Міст біля зупинки в с.Корчин 09:25. Зразу варто зазначити, автобусних зупинок в Корчині кілька. Вийти треба ж на "зупинці біля моста" — отак я і говорив шоферу, та й селяни, побачивши що ми туристи, дружньо підказували нам. Впізнати її можна й самому: тут вздовж дороги широко тече Стрий, а з-попід автомобільного мосту в нього впадає місцева річечка. Та от з польотом людської фантазії наче щось наврочено. Серед багатьох гірських потоків в Корчині, схоже, поіменовані лише два, і то так невигадливо — Велика Річка і Мала Річка. Вони зливаються дещо вище в одну, що й тече селом от сюди. Каверзності додають карти Google, згідно з якими Велика впадає в Малу, а не Мала в Велику.

...Якби там не було, від моста треба прямувати вверх по її течії. Неважливо яким боком — все одно дороги на виході з Корчина з'єднуються. Ми йдемо географічно лівим берегом ріки, так що вона знаходиться ліворуч. На шляху зустрічаємо інформаційний стенд маршруту, а трохи далі натрапляємо на магазин. На столиках надворі снідаємо канапками, за бажанням купляючи собі щось під настрій на додачу — хто морозиво, хто воду, хто пиво. А тоді йдемо через село; люди зрідка питають, чи то ми зібрались на Парашку, підтверджуючи правильність нашого шляху. Річку переходимо аж в кінці по вузенькій кладці і вибиваємся в поля.
КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #1. ВИХІД З КОРЧИНА
Вихід з с.Корчин 10:10. Вихід з села ознаменовується зміною краєвидів — довкола стає дуже зелено, а в далині вимальовується гора Парашка (саме її видно на задньому плані на фото). Ґрунтова дорога тут не одна, але проблем з орієнтацією поки що не виникає: треба просто триматись русла Великої Річки та ігнорувати повороти, що ведуть кудись різко в бік на горби.

Брід через річку У кількох місцях річка перетинає шлях, тож через неї доводиться якось переправлятись — ніби не широка і не глибока, але достатньо раз невдало встати і того хватить. З першим бродом ми феєрично затупили. Перейти прямо по воді зміг тільки Іван в армєйських бєрцах, а решта почали роззирати по боках в пошуках вужчої течії. Здавалось, "во там зліва" буде легше. Але коли підійшли, стало ясно, що там таке саме. Зате ще трохи далі виглядало, ніби вже точно є як перескочити... Так ми йшли порослим берегом річки, допоки не зрозуміли, шо то всьо дарма. Кидали в воду великі каменюки, намагаючись зробити мостик. А потім, плюнувши, роззулись і перейшли вбрід (що можна було зробити зразу), ще й довелось дертись на крутий берег по піску. Звісно, усе це сприймалось весело, і ми добряче насміялися з себе. Але більше так не робили і надалі не лізли в дебрі у пошуках ефемерної переправи.
КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #2. ПРИДОРОЖНЄ ДЖЕРЕЛО
Придорожнє джерело 11:00. Минувши першу велику поляну, виходимо на другу і тут помічаємо отаке джерельце. Зліва біля самісінької дороги з-під землі (там наче є труба, але її не видно) вибивається вода і тече просто на пісок під ноги. З нього можна напитись; наприклад, ми зустріли інших туристів, що відпочивали на галяві з наметами і якраз заповняли бутлі. Та джерело значно цінніше як орієнтир — воно означає, що справа водоспад Гуркало.

Його, до речі, не чути. Річка тут дещо віддаляється від дороги, і водоспад можна легко проґавити. Хоч лили дощі, водойми не посохлі, але його таки не чути. До вуха доноситься здалека лише типічний шум течії, а якогось гуркоту чи звуку падіння нема. Та завдяки джерелу і підтвердженню людей знайшли ми водоспад зразу. Оскільки то цікавий і повноцінний об'єкт, його описано в окремому звіті — як малесенький побічний квест на Гуркало від основного маршруту на гору Парашка. Не посидіти там було б занудно, тож ми так і зробили, вернувшись на дорогу до джерела об 11:45.

Каньйон р. Велика Річка Якщо до цього ми переходили річку тричі, при чому двічі кладочкою, то опісля настав треш суцільний. Ще разів зо п'ять, якщо не більше, дорога прямувала просто по воді. Ми то акуратно ступали по камінні, то перелазили по гіллі, то перестрибували, то когось переносив Іван, то хтось обходив кругом — ті петлі русла аж остогидли. Крім Великої Річки ще траплялись якісь її притоки, деякі взагалі дощові-тимчасові і не позначені на картах: наприклад, по схилі, візуально схожому на дорогу з двома рівчаками від коліс, впевнено дзюрчав собі струмок. Пізніше річка ввійшла в каньйон, і він деякий час зіяв ліворуч. Хоча "каньйон Великої Річки" — занадто гучно сказано про цю локацію, немов про гігантську ущелину; по суті ж то ярок з потічком внизу.

...Ліс все гусне, дорога псується крок за кроком, і після чергових переправ можна надибати ще один водоспадик, так зване Мале Гуркало. Він знаходився праворуч від нашого шляху; ми не зупиняючись піднімались далі, тож я оглянув його на ходу, і було це о 12:20. Дуже описувати водоспад нема чого, але, щоб не зобижати Малого поряд з більшим братом, виніс його в окрему довідку про Мале Гуркало.
НЕКОНТРОЛЬОВАНА ЧАСТИНА МАРШРУТУ. ЛІСОПОВАЛИ ГОРИ ДЗЯЛ
Лісоповали г.Дзял Гора Дзял (також звана Діл, а ота назва — трансліт з польської) має висоту 899м і залісена, через вершину ми не йшли. Водоспад Мале Гуркало — то останній примітний орієнтир в тому відлюдному місці. Далі починаються люті дебрі та неочевидні манівці, а ця ділянка маршруту позначена на карті умовно і досить приблизно.

Пройшовши трохи ще вздовж річки після водоспаду, ми помічаємо диво з див: від дороги вверх відгалужується стежина, а на дереві маркер! Маркер? Ну щось типу того — одна біла смужка фарби і прив'язана стрічка на гілці. Якби не це, на той поворот ми не звернули б уваги. А так прямуємо туди... Довкола хащі, багато повалених дерев. Через густе листя аж темнувато. Доріжка ледь помітна. Але час від часу трапляються білі позначки. Підйом не стрімкий, перелазити повалені колоди не доводиться. Тому йти не так важко, хоча відчуття сторін світу ніяке — стежка петляє. З-за крон видно слабо, хіба що іноді проривається силует Парашки (до речі, деколи ти йдеш аж спиною до неї, наче в інший бік). А ще видно вирубки.

Орієнтування на г.Дзял Здається, жодні дві тургрупи не здолали цей відрізок однаково — у кожному звіті якісь інші шляхи обходу гори Дзял. Тому, забігаючи наперед, скажу, що успішно вибравшись на Парашку, я довго розглядав зверху цю місцевість (фото справа, при збільшенні). І намагався зрозуміти, як саме ми йшли та оминули всі пастки.

"Трикутна" вирубка, позначена на сучасних Google-картах плямою брудно-земельного кольору, вже заросла. Її ми обійшли зверху, бо через просвіт поміж дерев я бачив нижче нас повалені стовбури та килим нової зелені. "Квадратні" вирубки — місце досить неприємне. Саме туди ми б потрапили, якби вчасно не звернули, туди заводить виїжджена лісовозами дорога. Заводить і кінчається. А далі хіба що дертись сущим бездоріжжям в лоб на Парашку грізним схилом (як видно на фото, шлях там не близький).
КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #3. ВИХІД НА ХРЕБЕТ
Вихід на хребет 13:00. Маркери вивели нас на хребет, такий собі пологий схил гори Дзял. Тут навіть прибито до дерева новий вказівник, натякаючи, що маршрут ніяк не гиблий. Вже формуючи звіт я зауважив, що часова оцінка зроблена не під нас: хоч сюди з Корчина ми йшли 2год.15хв. (загалом-то 3год., але з них 45хв. на Гуркалі) — і тут в яблучко, та от звідси на Парашку потрапили вдвічі швидше, аніж написано.

...Відпочивши, йдемо далі. Стежка вже помітна, а навколо досить гарно. Ліс розмаїтий і щоразу інший — то біленькі берізки, то похмурі ялини, то ясно-зелені буки. Крокується приємно і легко, шлях в'ється серед щільних дерев, допоки не виходить на галявину.
КОНТРОЛЬНА ТОЧКА #4. ГАЛЯВИНА В ПІДНІЖЖІ ГОРИ ПАРАШКА
Підніжжя г.Парашка 13:50. В цьому місці, єдиному протягом ходьби лісом, дерева розступаються, утворюючи маленьку полянку. Звідси з підніжжя ефектний вид на Парашку, незвичний як для тих, хто все її бачив зі сторони класичного маршруту. Можна розгледіти хрест на вершині. Краєвид приємний, але трохи демотивуючий — тут помітно у всій красі, який тебе ще чекає суворий схил.

Травневий сніг Підйом від підніжжя Парашки до її вершини є найстрімкішим в цьому поході. Ми піднімаємся стежкою, періодично зупиняючись. Рослинність потрохи міняється: зона лісів закінчується, і довкола з'являються ще безлисті кущі та чорниці, які лише от-от зав'язуються.

Та найбільше потішає сніг. Сніг в середині травня! Посеред літніх цвітучих ландшафтів. Він, щоправда, бруднуватий і тільки де-не-де не розтав на тому північному схилі, але він є. Мені аж хочеться взяти в руки і зліпити сніжку... А там ще трошечки, і ми досягаєм мети.
КІНЕЦЬ МАРШРУТУ. ВЕРШИНА ГОРИ ПАРАШКА
Вершина г.Парашка 14:10. Парашка з висотою 1268.5м є найвищою вершиною Львівської області, яка повністю лежить на її території. Вищі точки є лиш на межі: то з Закарпаттям, то з Франківщиною. Себто проходить поділ якраз по хребтах, і півгори вже в іншій області. Парашка, як і весь однойменний хребет, цілковито львівщинська — це безліса вершина, пірамідальна на вигляд і схожа на курган зі своїм хрестом нагорі.

До речі, то і є могила. В далекому 1015р. (рівно тисячоліття тому!) тут була вбита і похована Парасковія, або по-простому Параска — дочка деревлянського князя Святослава. Не того знаного Святослава Хороброго, що громив печеніг. То вже дітки Володимира Великого. Старший Святополк зайняв Київ і зачищав конкурентів: брата його Святослава "скололи" в Сколе, а заодно і братову дочку прибрали, хоч вона намагалася сховатись у горах.

На вершині стоїть хрест [1] і гуляє вітер, а навколо милують око яскраві краєвиди. На північний схід лежить місцевість, по якій ми йшли: вирубки, плеската гора Дзял, долина Великої Річки, село Крушельниця зліва, село Корчин справа та Верхнє Синьовидне позад нього [2]. Ще мій зір ледь-ледь розрізняв Стрий, та от об'єктив не осилив. А в ідеально ясну погоду чи вночі видно навіть Львів, який за 90км звідси, бо в той бік ніщо не застилає горизонт. На північний захід продовжується хребет Парашки: лисуваті нижчі вершини, так звана Задня Прогаль; на другому плані, за долиною річки Крушельниця здіймається Великий Верх [3]. На південний захід є схил, схожий на велетенський трамплін; за ним долина Малої Бутивлі і гребінь Перекопа, а зліва ще височить Кжеменець [4]. На південний схід простягається класичний маршрут по хребту зі Сколе, а справа внизу видно село Коростів.


Роззувшись і повідкидавши кросівки та чоботи, сидимо на траві та розглядаєм видноколо. Їмо всі разом, міняючись запасами; я доминаю пару картоплин з канапками і допиваю чай. Хоч від Гуркала до Парашки не стрілось жодної людини, тут вже багато туристів, які прийшли зі Сколе. А коло нас вертиться чийсь веселий песик, винюхуючи що в кого є смачного... На горі ми були довго, цілу годину. І йти звідси мені не хотілось.

ОКОЛИЦІ І ВАРІАЦІЇ


Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації. Якщо ж навпаки бракує сил чи часу, або просто не хочеться іти ще раз тим шляхом, маршрут можна дещо спростити.
ПОВЕЗЛО І В СЕЛО ЗАНЕСЛО?
Якщо зручний доїзд не вдався і треба пішакувати через Корчин, або ви пройшли цей маршрут в інший бік і доводиться тут чекати автобуса, впадати в журбу то лишнє. Наприклад, варто оглянути досить колоритну церкву Святих Кузьми і Дем'яна, збудовану з дерева у 1824р. в бойківському стилі (тепер, щоправда, оббита бляхою). Також село славне ярою діяльністю УПА, через що можна знайти декілька відповідних пам'ятних знаків і хрестів. Ну а для лінивих і змучених завжди доступно піти і скупатись на Стрий.
ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ
На авто можна доїхати до Гуркала, а на позашляховику — хоч до нових вирубок. Однак сенсу з того мало, бо дороги далі нема. Хоча високопрохідні машини підкорюють навіть сам вершечок Парашки, але аж ніяк не звідси. Щодо громадського транспорту, то описаний варіант найефективніший з існуючих для Корчина. Тож похід їздою не вкоротиш.

Пішохідні варіації є. Відрізок маршруту в районі гори Дзял — суцільна варіація: як пройдеш, так і буде. По відстані найближче було б ніде не звертати з укатаної дороги, вийти на "квадратні" нові вирубки, а тоді навпростець лізти на Парашку. Ну але то вже стиль танка — "бачу ціль, не бачу перешкод", — підозрюю, підйом там дикий і брутальний. Тому хоч так і ближче, зовсім не факт що швидше і краще.
ПОВЕРНЕННЯ НАЗАД
Назад вирішили спускатись в Сколе. По-перше, доїзд звідти безпроблемний і дешевий, на відміну від вечірнього Корчина. А по-друге, йти іншим шляхом цікавіше. Вниз ми рухались досить легко і оперативно.
  • 15:10. Початок спуску з Парашки і ходьби вздовж хребта. Ми йшли різнобійно, хто як, періодично зупиняючись і пересікаючись з іншими туристами.
  • 16:20. Початок сходження з хребта донизу в ліс. Тут ми тримались компактно, ішли майже безперервно; я переважно розмовляв і навіть не дуже роззирався довкола.
  • 17:45. Прихід в Сколе. Спершу купили білети, а тоді, оскільки був час, намірились поїсти. Знайшли якусь забігайлівку трохи далі від вокзалу. Деруни нам зготувати би не встигли, а от щось менш вибагливе було — борщик я з радістю заточив.
  • 19:05. Виїзд зі Сколе регіональним поїздом Мукачево-Львів. Через те що в попередню ніч я не виспався, тепер всю дорогу залипав на кріслі і шматками дрімав.
  • 20:45. Приїзд на головний вокзал Львова.

ВІДРО ДЬОГТЮ


Іноді звіт про подорож може скласти хибне враження, що об'єкт — просто рай небесний. Даний розділ призначений розбити рожеві окуляри. Це відро дьогтю в бочку меду. Негативні моменти і мінуси, побіжно згадані і не згадані в основній частині, тут подані детально, як гола неприкрита правда. Обережно, можлива ненормативна лексика! Присутні зло і ненависть, такі нетипові для туристичного звіту! Слід мати це на увазі, перш ніж читати далі »

ЧАС, ГРОШІ, РЕЧІ


Час і гроші. Гроші і час. Завжди чогось бракує. А ще речі, без яких нікуди... Але знаєте що? То ілюзія. Відмазка для свого "я", щоб не вилазити з зони комфорту. Насправді ж треба лиш бажання. І цей похід зможе повторити кожен.
  • Скільки триває? 1 день — точніше 13 годин 35 хвилин.
    То приблизно 4 години їзди, понад 6 годин ходьби, понад 3 години відпочинку:
    • 2год.15хв. — доїзд зі Львова до Корчина.
    • 1год.35хв. — сніданок-перекуска і ходьба з Корчина до водоспаду Гуркало.
    • 45хв. — відпочинок на водоспаді Гуркало.
    • 2год.25хв. — ходьба від водоспаду Гуркало до вершини Парашки.
    • 1год. — обід-перекуска і відпочинок на вершині Парашки.
    • 2год.35хв. — спуск з вершини Парашки в Сколе.
    • 1год.20хв. — вечеря і відпочинок в Сколе.
    • 1год.40хв. — доїзд зі Сколе до Львова.
    Графік досить гнучкий і з резервами. Хоча ми, як на мене, і так йшли неспішно та час від часу робили короткі перепочинки. Але у випадку ще повільнішого темпу ходьби (або невдалого доїзду) можна скоротити перебування на Гуркалі та Парашці. Також можна відмовитись від вечері в Сколе, розтягуючи спуск на додаткову годину, але особисто я був дуже радий в кінці маршруту з'їсти шось людське і не канапковидне.
  • Скільки вартує? 120 гривень.
    Всього 55 гривень на їжу і 65 гривень на транспорт:
    • 30грн. — печенько і жовтий сир. В тих межах... Купляв ввечорі перед від'їздом, було не до чеків і ретельних підрахунків.
    • 10грн. — хліб і масло на канапки, пару варених бульб, чай з куском лимона. Дуже умовна оцінка, бо в реалі конфісковано з кухні.
    • 20грн. — поїзд зі Львова в Стрий. Дали 100 з п'ятьох і стояли в тамбурі, так як не було місць. Офіційна ціна в касі майже аналогічна.
    • 19грн. — маршрутка зі Стрия в Корчин. Запам'яталася та гривня здачі.
    • 15грн. — м'ясний борщ в якомусь сколівському закладі.
    • 26грн. — поїзд зі Сколе в Львів. Якщо не брати до уваги дрібних копійок.
    Бюджет подорожі — то поняття саме по собі умовне та індивідуальне. Навіть всередині групи. В залежності від смаків в нас потратився хто як: одні брали пиво чи морозиво, інші воду; одні замовляли побільше, другим їсти не хотілось. Хтось користав студентським, а хтось купляв повні квитки. Тому легко можна як стиснути витрати нижче 100ки, так і вкласти приміром 200ку для ситного жирного відпочинку.
  • Що потрібно? Звичайний одяг і рюкзак.
    Я використав той самий одяг, в якім ходжу по місту. Тай кожен брав що хотів: хто трекінгові речі, хто воєнну форму, хто буденні кросівки-джинси-футболки. Всі дійшли, ніхто не скаржився... Оскільки похід одноденний, спальних причандаль не потрібно, що дуже полегшує вагу на плечі. Я, наприклад, ніс собі резервну куртку, канапки з печенням і чай в термосі (бо шось мені з водою не смакує). Дехто взагалі не брав рюкзака. Загалом варто сказати, що це геть не той рівень, коли речі мають якесь значення.

ВИСНОВКИ


Гора Парашка — обов'язковий пункт для львівського туриста. Легка в плані підкорення, візуально приваблива та відкрита, вона ще й дає змогу спостерігати просторі гірські краєвиди і надзвичайно віддалені міста. Похід на Парашку з села Корчин не настільки популярний як класичний, але теж неважкий. Передбачає просування вздовж річки і відвідання двох водоспадів, Гуркала та Малого Гуркала, а також тривалу ходьбу в лісі, де частина маршруту — це лісоповали з затрудненою орієнтацією. Є можливість повернення іншим шляхом. Прекрасний варіант для одноденної дешевої подорожі зі Львова, однак через поганий стан дороги не рекомендується в мокру погоду.

3 коментарі:

  1. дуже дякую за детальний опис подорожі!

    ВідповістиВидалити
  2. Дуже сподобалось.Чи проблемно на Вашу думку буде повторити цей маршрут людям старшого покоління (65-70 років)?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Проблемними є лише окремі ділянки - складний відрізок на горі Дзял з поваленими деревами, а також підйом від галявини (точка №4) на хребет, який для старших людей може бути надто різким... В принципі, повторити можливо, але краще хоча б організувати ночівлю в Сколе, щоб розтягнути маршрут по часу до вечора.

      Видалити