- Об'єкт: діючий монастир.
- Посвята: Різдва Христового (Христо-Різдвяний).
- Приналежність: оо. Василіяни, УГКЦ.
- Стиль: бароко, історизм.
- Час заснування: 1682р.
- Розбудова: 1690-ті рр., протягом XVIIIст., поч. XXст.
- Вигляд: непр. п'ятикутна територія в межах ~100x120м, стіни і з'єднані мур. споруди — житл.-госп. корпуси, церква, дзвіниця — формують периметр і 2 внутр. двори (1 закр.)
- Район: Жовківський.
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
Вперше у Жовківський монастир я потрапив у 2011р., потім знов у 2014р. Але обидва рази відвідував його досить побіжно, так між іншим — під час загальної прогулянки по місту. Не звертаючи особливої уваги, тоді я просто заходив всередину на кілька хвилин, як у звичайну церкву, і йшов далі. І лиш пізніше, 14 серпня 2016 року я зібрався сюди в одиночну поїздку, тепер вже прицільно, щоб без поспіху оцінити монастир як окрему пам'ятку. Ретельно оглянув усі доступні частини комплексу, в тому числі й не парадні, а також сповна роздивився інтер'єри храму.
Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис монастиря" всі фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис монастиря" всі фотографії власні, за кліком доступні фото в більшому розширенні.
ДОВІДКОВІ ДАНІ
ЯК ДОБРАТИСЯ?
В даному підрозділі представлено карту доїзду автомобілем зі Львова до монастиря.
Жовківський монастир туристи відвідують у рамках загальних екскурсій містом, яких останнім часом наче побільшало — Жовква в цьому плані потрохи прогресує. А от суто з релігійною метою, на прощі чи паломництва, сюди приїжджають одиниці. У храм як у святиню ходять переважно місцеві, що уподібнює його до парафіяльного. Хоча коли є бажання, то потрапити в монастир легко — зі Львова щоденно курсують різноманітні маршрутки, а також дві електрички. Детальніше всі варіанти доїзду вже описані у звіті про Жовківський замок.
Знаходиться монастир у самому центрі Жовкви, тож шукати його не доведеться. Купол церкви видно просто з головної Вічевої площі, а шлях до воріт займе всього 5 хвилин від автобусної зупинки (чи 10-15 від залізничної станції). Містечко невелике, і тут спокійно можна зорієнтуватись по карті чи запитати дорогу в людей.
МОНАСТИР ЯК ПАМ'ЯТКА
Жовківський монастир — пам'ятка архітектури національного значення. Внесений в ДРНКН (тепер ДРНПУ) під охоронним номером 388 і назвою "Василіянський монастир (мур.)". Офіційно в держреєстрі датується XVII-XXстт. і занесений туди як комплекс пам'яток:
1. Церква Різдва Христового (мур.) — охоронний № 388/1, датування 1612-1905рр.
2. Монастирські келії (мур.) — охоронний № 388/2, датування 1782р.
3. Дзвіниця церкви Різдва Христового (мур.) — охоронний № 388/3, датування 1730-1770рр.
Цікаво, що друкарня та деякі інші монастирські приміщення теж являються пам'ятками архітектури, але вже місцевого значення, тобто на рівень нижче. А сучасні споруди на території взагалі не мають охоронного статусу... Обитель не єдина така у Жовкві, і поза її стінами знаходяться ще десятки пам'яток, однак їх опис не входить в рамки даного звіту.
1. Церква Різдва Христового (мур.) — охоронний № 388/1, датування 1612-1905рр.
2. Монастирські келії (мур.) — охоронний № 388/2, датування 1782р.
3. Дзвіниця церкви Різдва Христового (мур.) — охоронний № 388/3, датування 1730-1770рр.
Цікаво, що друкарня та деякі інші монастирські приміщення теж являються пам'ятками архітектури, але вже місцевого значення, тобто на рівень нижче. А сучасні споруди на території взагалі не мають охоронного статусу... Обитель не єдина така у Жовкві, і поза її стінами знаходяться ще десятки пам'яток, однак їх опис не входить в рамки даного звіту.
План-схема місцевості:- Б1 — Південна брама. В'їзд на малий двір.
- Б2 — Північна брама. В'їзд на великий двір.
- Ц — Церква Серця Христового. Переосвячена, пам'ятка № 388/1.
- Д — Дзвіниця з давньою в'їзною брамою, пам'ятка № 388/3.
- ЖГ — Житл.-госп. споруди. Тісно сполучений ряд будівель. Старші келії (прилеглий до церкви корпус) є пам'яткою № 388/2.
- Г — Госп. споруди. Малі дворові будівлі і конструкції.
- ДР — Друкарня. Сучасна друкарня, василіянське видавництво. До неї з півдня прилягає стара колишня друкарня.
МОНАСТИР ЯК СВЯТИНЯ
Монастир належить одному з найбільш розвинених у нашій області монаших орденів УГКЦ — василіянам. Офіційна назва "Василіянський Чин святого Йосафата", традиційна "Чин святого Василія Великого" (ЧСВВ). Головний сайт їхньої провінції в Україні — osbm.in.ua, монастир також має свій власний сайт — osbm.zhovkva.org. Основними святами Жовківської обителі є монастирське, храмове та ще одне на честь мученика, мощами якого володіють ченці:
1. Різдво Христове — 7 січня.
2. Пресв.Серця Христового — перехідне, 68-ий день після Великодня (завжди у п'ятницю).
3. Перенесення мощей Св.муч.Партенія — перша неділя після Воздвиження, 27 вересня.
Обидва останні празники приваблюють до Жовкви прочан, в ці дати відбуваються відпусти. На Різдво теж проводять урочистості, але вже на рівні парафії.
Щоденний розклад богослужінь Жовківського монастиря — це утреня, кілька літургій, вечірня. Розпорядок літургій такий: в будні і суботу — 7:30 і 19:00 (в п'ятницю є додаткова о 10:00), в неділю — 9:00, 11:00, 13:00 і 19:00, в свята — 7:30, 10:00 і 19:00. На великі свята відправи і час їх проведення можуть бути іншими, і тоді розклад зазвичай повідомляється наперед в оголошеннях. Та незалежно від цього, малий двір та церква Серця Христового постійно доступні для огляду. Всередині для почитання виставлені мощі вищезгаданого мученика Партенія.
1. Різдво Христове — 7 січня.
2. Пресв.Серця Христового — перехідне, 68-ий день після Великодня (завжди у п'ятницю).
3. Перенесення мощей Св.муч.Партенія — перша неділя після Воздвиження, 27 вересня.
Обидва останні празники приваблюють до Жовкви прочан, в ці дати відбуваються відпусти. На Різдво теж проводять урочистості, але вже на рівні парафії.
Щоденний розклад богослужінь Жовківського монастиря — це утреня, кілька літургій, вечірня. Розпорядок літургій такий: в будні і суботу — 7:30 і 19:00 (в п'ятницю є додаткова о 10:00), в неділю — 9:00, 11:00, 13:00 і 19:00, в свята — 7:30, 10:00 і 19:00. На великі свята відправи і час їх проведення можуть бути іншими, і тоді розклад зазвичай повідомляється наперед в оголошеннях. Та незалежно від цього, малий двір та церква Серця Христового постійно доступні для огляду. Всередині для почитання виставлені мощі вищезгаданого мученика Партенія.
ПРО ІСТОРІЮ
В даному розділі використано зменшені сторонні зображення. Архівні фото взято з декількох джерел:
1. Сайт "Polona" — оригінали на polona.pl, пошук польською "Żółkiew".
2. Сайт "Narodowe Archiwum Cyfrowe" — оригінали на nac.gov.pl, пошук польською "Żółkiew".
3. Сайт "Прадідівська слава" — оригінали у відповідній темі на www.pslava.info.
1. Сайт "Polona" — оригінали на polona.pl, пошук польською "Żółkiew".
2. Сайт "Narodowe Archiwum Cyfrowe" — оригінали на nac.gov.pl, пошук польською "Żółkiew".
3. Сайт "Прадідівська слава" — оригінали у відповідній темі на www.pslava.info.
XVIст. Ще до заснування Жовкви у 1597р. на цьому ж місці знаходилось село Винники, в якому вже довгий час існувала дерев'яна церква Різдва Христового. Точний її вік невідомий. При побудові нового міста храм потрапив в його межі і зберіг свою роль парафії для православної громади. При храмі був цвинтар, діяли школа і шпиталь.
1612р. Оскільки церква стала руйнуватись від старості, власник Жовкви Станіслав Жолкевський-молодший надав грамоту на фундацію нової — кам'яної або дерев'яної, а також дозволив створити при ній братство. Однак будівництво так і не розпочалося за браком коштів, зокрема через постійні війни з Османською імперією та Московським царством.
1682р. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський усунув тутешнього світського священика (за повторне одруження) і натомість запросив до Жовкви василіян. А на місці давньої церкви було засновано теперішній монастир. В цьому ж році за сприяння власника міста, короля Яна III Собеського, зведено мурований храм. Поряд постав одноповерховий корпус келій, який ченці завершили аж 1690р. власними силами. Монастир, як і його головний храм, залишив за собою первісну посвяту в честь Різдва Христового, а також продовжив виконувати функцію місцевої парафії.
1690р. Першим ігуменом став митрополит Досифій, що трохи раніше з кількома монахами приїхав із Сучави, захопленої турками. Також сюди урочисто перевезли мощі мученика Івана Нового (Сучавського). Та розвитку обителі завадили масштабні пожежі у 1691р. і 1695р. — споруди щоразу доводилося відновлювати важкими зусиллями, вже не кажучи про внутрішнє убранство, яке вигорало вщент. Тож після останньої відбудови, у 1696-1699рр. маляр Іван Руткович та різьбяр Семен Путятицький працювали над іконостасом. Він став справжнім твором мистецтва і, до речі, зберігся до наших днів.
1700р. Монастир здійснює перехід в унію. В пожежах 1708р. і 1718р. не постраждав. У 1721-1730рр. зведено муровану надбрамну дзвіницю. Церква ж була, згідно з описом 1740р., "...ґонтами вкрита, верхів на ній чотири, купол середній під білою бляхою... Підлога кам’яна в усій церкві укладена...". В той час, імовірно, з'явилися й дрібніші господарські будівлі, і загалом комплекс набув рис цілісного ансамблю в стилі бароко. Окрім архітектури, зміни торкнулися й монашого устрою. Ченці разом з багатьма іншими на Західній Україні в 1739р. прийняли єдині василіянські правила і вступили до конгрегації, що в 1743р. ввійшла у Василіянський Чин. У 1753р. монастир отримав статус архімандрії.
1780р. Обитель активно розростається, і на місці давнього цвинтаря, школи та шпиталю з'являється ряд нових споруд. Спочатку з північного боку постав ще один житловий корпус. У 1782р. до келій надбудували другий поверх. Впритул до них з заходу почали зводити палац архімандрита, роботи над яким тривали до 1790р. Також у 1784р. з Відня до Жовківського монастиря на постійне зберігання перенесено мощі мученика Партенія — взамін мощей Івана Нового, які роком раніше повернули назад до Сучави. Зазнав змін і інтер'єр храму, внаслідок яких оригінальний іконостас десь перед 1792р. продали в сусіднє село Нова Скварява, звідки він потім потрапив у Національний музей у Львові.
1612р. Оскільки церква стала руйнуватись від старості, власник Жовкви Станіслав Жолкевський-молодший надав грамоту на фундацію нової — кам'яної або дерев'яної, а також дозволив створити при ній братство. Однак будівництво так і не розпочалося за браком коштів, зокрема через постійні війни з Османською імперією та Московським царством.
1682р. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський усунув тутешнього світського священика (за повторне одруження) і натомість запросив до Жовкви василіян. А на місці давньої церкви було засновано теперішній монастир. В цьому ж році за сприяння власника міста, короля Яна III Собеського, зведено мурований храм. Поряд постав одноповерховий корпус келій, який ченці завершили аж 1690р. власними силами. Монастир, як і його головний храм, залишив за собою первісну посвяту в честь Різдва Христового, а також продовжив виконувати функцію місцевої парафії.
1690р. Першим ігуменом став митрополит Досифій, що трохи раніше з кількома монахами приїхав із Сучави, захопленої турками. Також сюди урочисто перевезли мощі мученика Івана Нового (Сучавського). Та розвитку обителі завадили масштабні пожежі у 1691р. і 1695р. — споруди щоразу доводилося відновлювати важкими зусиллями, вже не кажучи про внутрішнє убранство, яке вигорало вщент. Тож після останньої відбудови, у 1696-1699рр. маляр Іван Руткович та різьбяр Семен Путятицький працювали над іконостасом. Він став справжнім твором мистецтва і, до речі, зберігся до наших днів.
1700р. Монастир здійснює перехід в унію. В пожежах 1708р. і 1718р. не постраждав. У 1721-1730рр. зведено муровану надбрамну дзвіницю. Церква ж була, згідно з описом 1740р., "...ґонтами вкрита, верхів на ній чотири, купол середній під білою бляхою... Підлога кам’яна в усій церкві укладена...". В той час, імовірно, з'явилися й дрібніші господарські будівлі, і загалом комплекс набув рис цілісного ансамблю в стилі бароко. Окрім архітектури, зміни торкнулися й монашого устрою. Ченці разом з багатьма іншими на Західній Україні в 1739р. прийняли єдині василіянські правила і вступили до конгрегації, що в 1743р. ввійшла у Василіянський Чин. У 1753р. монастир отримав статус архімандрії.
1780р. Обитель активно розростається, і на місці давнього цвинтаря, школи та шпиталю з'являється ряд нових споруд. Спочатку з північного боку постав ще один житловий корпус. У 1782р. до келій надбудували другий поверх. Впритул до них з заходу почали зводити палац архімандрита, роботи над яким тривали до 1790р. Також у 1784р. з Відня до Жовківського монастиря на постійне зберігання перенесено мощі мученика Партенія — взамін мощей Івана Нового, які роком раніше повернули назад до Сучави. Зазнав змін і інтер'єр храму, внаслідок яких оригінальний іконостас десь перед 1792р. продали в сусіднє село Нова Скварява, звідки він потім потрапив у Національний музей у Львові.
поч.XIXст. Попри масове закриття храмів, монастир продовжує діяти. До нього навіть приєднано дрібніші парафії, ліквідовані австрійською владою. В міській пожежі 1833р. обитель суттєво постраждала — згоріла покрівля мурованих споруд, а також багата бібліотека, що знаходилась у житловому корпусі на другому поверсі. Відбудова йшла повільно. Зокрема, на тогочасній літографії Карела Ауера зображено вже новий церковний дах, простіший, лиш з однією великою банею. При цьому дзвіниця ще взагалі без даху... У 1840р. після реставрації освячено престол з мощами Партенія, а урочисто встановлений тоді празник відзначається дотепер. Однак загалом обитель переживала не найкращі часи, і в 1855р. втратила архімандрію.
1860-ті рр. У монастирі почалися ремонтні роботи, у 1864-1866рр. тривав їх основний етап. Всередині храму з'явилися нові розписи, іконостас та три вівтарі. В екстер'єрі церкви, як і в інших спорудах, масштабних перебудов не проводили, лиш реставрацію з незначними змінами. Різницю в деталях помітно на дещо пізнішому фото справа: біля церковної бані вже є сигнатурка, а дзвіниця увінчана металевим куполом.1891р. Жовківський монастир долучився до Добромильської реформи, покликаної подолати духовну і матеріальну кризу у Василіянському Чині. Відтоді кількість ченців почала зростати. У 1895р. запрацювала друкарня, яку розмістили в колишній возівні, в західному куті навпроти храму. Вже у 1897р. вийшов перший примірник щомісячного журналу "Місіонар", а в 1898р. засновано Видавництво отців василіян, яке з часом стало одним з найбільших на наших теренах. У 1900-1901рр. друкарню ґрунтовно реконструйовано... Також у 1901р. Папа Римський надав обителі право відпусту.
1902р. Розпочалася капітальна перебудова храму, найістотніша за весь час існування. Вівтарну частину повністю розібрали, а внутрішній простір розширили випуклими відсіками з півночі, сходу і півдня — для цього довелося збільшити територію самої обителі за рахунок вулиці і сусідніх ділянок. Церква в результаті стала хрестовидною у плані. Посередині "хреста" у 1905р. звели новий купол, значно масивніший за попередній [1]... Споруда набула рис історизму, який характеризується переосмисленням і поєднанням давніших стилів. Автор проекту Едгар Ковач також застосував і народні мотиви, зокрема в орнаментах та декорі, тож архітектура вийшла досить самобутньою. Основні роботи тривали до 1906р., по завершенні храм переосвячено на честь Пресвятого Серця Христового. У 1907-1908рр. провели реконструкцію корпусів келій.
1912р. На північ від старої друкарні, де раніше ченці мали город, закладено нову друкарню, велику і триповерхову. Вона запрацювала в 1914р. У Першу світову монастир не постраждав. Зате в 1919р. польська влада зупинила видавництво, конфіскувала архів та бібліотеку, а монахів відправила в концтабір Домб'є. Обитель відновила діяльність у 1921р.
1930р. Комплекс знову розростається. У 1930-1933рр. продовжено друкарню, а менше старе приміщення пристосовано під Дім письменників. Проміжок, який був раніше між друкарнею і західними келіями [2], забудували, і споруди таким чином сформували неперервний ряд. Поряд постали нові господарські будівлі. Також у 1932-1939рр. Юліан Буцманюк розписав інтер'єри храму, поєднавши біблійні сюжети з українськими персонажами та атрибутикою, — цей видатний витвір модерну зберігся до сьогоднішніх часів... У 1939р. в ході війни німецька артилерія пошкодила стіни церкви, зокрема мозаїку на фронтоні, але загалом у Другій світовій монастир не зазнав сильних руйнувань [3].
1945р. Після повернення радянської влади монастир закрито. Національні елементи храмових розписів майже одразу зафарбували. Ченців арештували, а їхні приміщення передали військовій частині НКВС, яка базувалася тут близько семи років. В цей період у застінках установи вбито понад 200 людей — скелети розкопали в підвалах вже в наш час, їх особи досі не ідентифіковані... У 1952р. церкву віддали парафії УПЦ МП, в келіях розмістили медичне училище, а в друкарні — російську школу. Попри те, цінність пам'ятки була визнана, і в 1956р. старі будівлі отримали охоронний статус. Також після 1960р. у храмі розписано бабинець (ближню до входу частину).
1970-ті рр. Училище перевели у Львів, а корпуси потрапили у використання санепідемстанції та стоматологічної поліклініки. Довколишня територія була ще не така загороджена — тоді, наприклад, добре проглядався північний бік церкви [1], в якій надалі продовжувались богослужіння. Основна ж архітектура жодних змін не зазнала: тогочасні кадри дзвіниці [2], храму в профіль [3] чи з вівтарної сторони [4] не відрізняються від сучасного вигляду цих споруд.
1990р. Келії та церкву повернули василіянам, і святиню знову відкрито. Щоправда, попервах її доводилось ділити між обома конфесіями. Монастир же почав діяти як мала семінарія, де молодих ченців готували до подальшого служіння.
1991р. За часів незалежної України обитель швидко розквітла. Православна громада перемістилась у власний храм. Незабаром, у 1992р. відремонтовано житлові приміщення. У 1994р. монахам віддали їхню друкарню, і видавництво відновило свою роботу. Згодом будівля зазнала реконструкції і стала чотириповерховою. У 2002р. при розчищенні підвалів у храмі і прилеглому корпусі виявлено вже згадані рештки людей, які після завершення експертиз у 2006р. були поховані у спільній могилі... У наш час монастир продовжує розвиватися: ченці займаються друком і господарством, потрохи облаштовуючи територію, а святиня як і раніше збирає парафіян, паломників та просто туристів.
Документальна телепередача "Золота провінція" (Львівське телебачення, 2008 рік). Старе пізнавальне відео: види інтер'єрів церкви під спокійну фонову музику, доповнені розповідями про пам'ятку та інтерв'ю з місцевими працівниками сфери туризму. Основна увага приділена розписам та їхнім унікальним деталям, а також історії мученика Партенія.
ОПИС МОНАСТИРЯ
ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД
Монастир має неправильну п'ятикутну форму, близьку до квадрата зі зрізаним кутом, і займає ділянку в межах 100x120м у центральній частині міста. Периметр оточений парканом та щільною забудовою, а суцільний ряд споруд від краю до краю розділяє територію на два внутрішні двори. Комплекс виконано у м'яких тонах — білому, сірому, жовто-коричневому, — але архітектура різних часів і стилів помітно контрастує між собою. Доступний для відвідувачів малий дворик встелений бруківкою і прикрашений газонами та квітами.Головною будівлею обителі є храм Пресв.Серця Христового, хрещатий у плані, декорований пілястрами (напівколонами) і увінчаний куполом на великому барабані з круглими вікнами [1]. Також вирізняється його фасад, завершений незвичним округлим фронтоном з мозаїкою [2]. Поруч стоїть висока масивна дзвіниця, яка на відміну від церкви зберегла свій первинний бароковий вигляд [3]. В її основі залишилася давня брама — вона досі грає роль входу в монастир, хоча зараз частіше використовується сусідня хвіртка в мурах.
На захід від храму простягається ряд келій та інших чернечих приміщень. Вони суттєво перебудовані та поступово приводяться до однорідного стану, однак насправді є досить різними за віком [4]. Найстарішим є корпус, що впритул прилягає до церкви... Між корпусами та колишньою друкарнею знаходиться вузька ніша, яка впирається в коротку перемичку [5] — раніше тут був прохід у великий задній двір з городом. Тепер звідси можна хіба що повернутись на вулицю крізь широкі південні ворота, призначені для транспорту, а тоді обійти увесь монастир довкола.
Ззовні друкарня виглядає печально: облущені сірі стіни, вікна в іржавих ґратах, що дивляться на безлюдний занехаяний провулок [1]. Такий різкий дисонанс із доглянутим церковним подвір'ям здався мені дивним, але те, що я побачив за рогом, виявилося ще більш неочікуваним. З північного боку панорама настільки гнітюча, що скидається на якийсь покинутий цех заводу [2]. Я навіть засумнівався, чи дійсно оце територія монастиря, але схоже, що так, і тут його складські та підсобні приміщення. А понад ними стримить неоковирна квадратна башта, надбудована десь в наші часи, про призначення якої можна хіба здогадуватися... Трохи далі розташована ще одна брама, задній в'їзд на великий господарський двір [3]. Уся ця частина закрита і служить для потреб ченців, для відвідин не доступна. Зі сходу до стін обителі туляться приватні ділянки, тож їх треба обігнути, щоб вернутися назад до храму.
Головні пам'ятки монастиря — церква, дзвіниця і старі келії — зберегли архітектурну привабливість і свої функції. Вони всі розташовані разом і формують ядро комплексу, яке власне й цікаве з туристичного погляду. Решта будівель мають чисто практичне значення і служать поточним потребам. Вони або зовсім нові, або втратили свої оригінальні риси внаслідок багатократних ремонтів; частина з них до того ж перебуває в геть непрезентабельному стані... Загалом, цілісного ансамблю тут немає, і навіть домінантні споруди різняться у стилістичному плані. Тим не менш, цінність цих пам'яток незаперечна, а храм з його розписами взагалі є унікальним у своєму роді витвором мистецтва.
ІНТЕР'ЄРИ
Церква Серця Христового відчинена для відвідувачів. Тут збереглися розписи Юліана Буцманюка 1930-тих рр. Попри те, що частина з них була домальована у 1960-ті рр., а пошкоджені фрески реставровані вже у наш час, інтер'єр майже повністю автентичний. Як видно зліва на фото, у храмі домінують сюжетні композиції, насичені та барвисті.Але неповторна особливість жовківських розписів — це українські мотиви. Справа в тому, що в міжвоєнний період тривало національне відродження, а УГКЦ була його вагомим осередком. Художник зумів поєднати тодішні настрої з традиційним іконописом, і так з'явилась безліч незвичних деталей: Акт Злуки під покровом Богородиці, князі та козаки, що несуть дари малому Ісусу, історичні постаті та святі у вишиванках, тощо. Щоб сповна оцінити весь цей витвір, його треба бачити на власні очі. Помітно, що нові лаштунки, такі як образи чи освітлення, стараються не затуляти оригінальних малюнків, тому стіни церкви здаються полотнами митця.
Ще у храмі виставлені мощі мученика Партенія — ціле тіло у прозорій труні. Він був молодим християнином, страченим у Римі в 250р., в часи переслідувань за віру. Похований там же у катакомбах, у 1665р. перевезений до Відня, у 1784р. — до Жовкви. Спершу маловідомий святий за століття став справжнім покровителем міста і зараз сильно шанується.
ВИСНОВКИ
Жовківський монастир Різдва Христового — діюча обитель василіян, видатна туристична пам'ятка, а також важливий пункт для львівського паломника. Розташований у центрі міста Жовква, куди регулярно курсує прямий транспорт зі Львова: численні маршрутки і навіть кілька електричок, тож доїзд дуже простий. П'ятикутний у плані, він складається з церкви і тісно прилеглих корпусів, що розбивають територію на два двори, один з яких для відвідувачів закритий. Поступово реставрується і в непоганому стані. Володіє мощами, доступними для прочан. Разом з усім архітектурним ансамблем Жовкви є ідеальною одноденною екскурсією зі Львова.
Немає коментарів:
Дописати коментар