Олеський замок

• Об'єкт: збережений замок.
• Стиль: готика і ренесанс.
• Час побудови: перед 1327р.
• Засновник: Лев II Юрійович і А.Юрійович (?).
• Архітектор: невідомий.
• Основні перебудови:
  1610-ті рр. (влас. І.Данилович, арх. невідомий);
  1680-ті рр. (влас. Ян III Собеський, арх. невідомий).
• Вигляд: непр. овальний 35~55м; двір і в'їзна вежа.
• Район: Буський.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

---

Олеського замку, як би то не було ганебно, до цього я не бачив. Тож щоби швидше заповнити ту білу пляму, поїхав з двома Наталями і Іванкою в стандартну автобусну екскурсію "Золота підкова Львівщини" по трьох замках. Відвідини відбулися 19 липня 2015 року: Олеський в цей день оглянуто першим по маршруту.
P.S.: Замок я дослідив ретельніше в окремій самостійній подорожі 13 березня 2016 року. Оцінив суміжні об'єкти — колишній монастир капуцинів і церкву Св.Трійці, без поспіху роздивився музей і парк, посидів у ресторані в підвалах. Уточнено довідкові дані, до опису додано нові враження та фото.

Звіт детальний: з корисною інформацією, історичною довідкою, описом об'єкту і суміжних місць, позитивних і негативних вражень. В розділі "Про історію" використано сторонні зображення і відео. В розділі "Опис замку" всі фотографії власні та друзів, за кліком доступні фото в більшому розширенні.

ДОВІДКОВІ ДАНІ

---

ЯК ДОБРАТИСЯ?

В даному підрозділі представлено карту доїзду автомобілем зі Львова до замку.

Олеський замок є постійною частиною маршруту "Золота підкова Львівщини", туди організовано вирушають численні платні екскурсії. Щодо самостійного відвідування, то є як доїхати зі Львова до Олеська і громадським транспортом. З АС-2 майже щопівгодини ходять маршрутки Львів–Броди (але Броди через Лопатин не годяться). Також через Олесько курсують інші автобуси цього напряму, наприклад в Підкамінь. Тому загальний графік руху досить-таки щільний, тож можна в будь-який час дістатись на АС-2 і там просто сісти на перший же рейс.

Через цю місцевість їздить електричка Львів–Здолбунів. Але найближчі залізничні станції Ожидів та Кути знаходяться аж за 6-7км від замку, тому такий варіант не виглядає зручним. Для порівняння, від основної автобусної зупинки в Олеську (великої будки з назвою селища) до замку йти 10-15 хвилин. Знайти його неважко, бо місце серед туристів популярне — відповідно, є вказівники, та й будь-хто підкаже дорогу.

Актуально на 2016 рік. Рух транспорту міняється рідко, і його завжди можна уточнити на відповідній АС.

ЗАМОК ЯК ПАМ'ЯТКА

Олеський замок — пам'ятка архітектури національного значення. Внесений в ДРНКН (тепер ДРНПУ) під охоронним номером 404 і назвою "Замок Даниловичів (мур.)". Офіційно в держреєстрі датується дуже розпливчато — XIV-XVIIстт. Що не дивно, бо він являється найстарішим замком Львівщини, і про ранній період його існування відомо небагато.

Окрім замку, в Олеську поблизу є ще кілька пам'яток архітектури національного значення:
1. Костел Св.Трiйцi (мур.) — охоронний № 405, датування 1545, 1627, 1847рр.
2. Монастир капуцинiв (мур.) — охоронний № 406, датування 1739р. Комплекс із двох частин: костел Св.Йосифа — №406/1, келії — №406/2.

План-схема місцевості:

• В — В'їзна вежа.
• Д — Двір. З колодязем.
• П — Французький парк. Знаходився довкола замкового горба. Відновлений за сучасності.
• Східний корпус розташований в південно-східній частині, він напівовальної форми і в межах первинного муру.
• Західний корпус розташований в північно-західній частині, він Г-подібний з прямими кутами і виступає поза первинний мур.

Надалі для частин замкового комплексу будуть вживатись зазначені тут назви.

ТУРИСТИЧНИЙ КОНТЕКСТ, ВХІДНІ КВИТКИ І РОЗКЛАД РОБОТИ

• З Олеським замком тісно пов'язані Підгорецький і Золочівський.
• Усі три об'єкти — "Музей-заповідник Олеський замок" і два інші — є філіями ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького. Також до складу галереї входить Жовківський, однак не вся будівля, а тільки невеликий музей в її стінах.
• Усі три об'єкти розташовані досить близько один від одного, тому об'єднані у відомий туристичний маршрут "Золота підкова Львівщини". Іноді сюди четвертим включають віддалений Свірзький.
• Ціна квитків: територія + основна експозиція (інтер'єри та мистецтво XIV-XVIIIстт., на другому поверсі) — 30грн., тимчасові виставки (бувають в підвалах чи на третьому поверсі) — 30грн.
• Години роботи, літній графік: понеділок-вівторок — вихідний, середа-неділя — 10:00-18:00. Каса до 17:00.
• Години роботи, зимовий графік: понеділок — вихідний, вівторок-п'ятниця — 10:00-17:00, субота-неділя — 11:00-17:00. Каса до 16:00.

ПРО ІСТОРІЮ

---

В даному розділі використано зменшені сторонні зображення. Сучасні фото (фасад замку та вид з висоти) взято із сайту "Мета Карти" — оригінали на map.meta.ua. Старовинні малюнки та архівні фото взято з декількох джерел:
1. Сайт "Украинский историко-фортификационный форум" — оригінали у відповідній темі на relicfinder.info.
2. Сайт "Narodowe Archiwum Cyfrowe" — оригінали на nac.gov.pl, пошук польською "Zamek w Olesku".
3. Книга "Замки і фортеці Західної України" — автор Орест Мацюк, 2ге видання 2005 року.
Подана текстова інформація детально перевірена.

ХРОНОЛОГІЧНА ОПОВІДЬ

поч.XIVст. За наказом галицько-волинських князів Романовичів, гілки руської династії Рюриковичів, в Олеську збудовано замок — одразу мурований, без дерев'яного попередника. Це була низька, суто оборонна споруда з грубо обтесаного каменю. Овальна форма відповідала рельєфу горба, а широкий двір мав лише один в'їзд з брамою і вежею. Засновниками вважаються брати Лев II і Андрій Юрійовичі — сини Юрія I Львовича, що спільно правили в цей час.

1327р. Замок переходить до князів П'ястів, польської династії, у зв'язку з чим уперше згадується в історичних документах. Чоловіча лінія Романовичів згасла, а власником земель став Болеслав-Юрій II — син галицької княжни Марії Юріївни (сестри Лева II і Андрія) та мазовецького князя Тройдена I (сина Болеслава II з П'ястів), запрошеного руськими боярами на престол.

1340р. Замок переходить до князів Ґедиміновичів, литовської династії, після того як Болеслава-Юрія II отруїли бояри і почалася польсько-литовська війна за галицько-волинську спадщину. Луцький князь Любарт-Дмитро, молодший син Ґедиміна, вважав себе правонаступником перерваного роду Романовичів (був одружений з Ганною-Буче — припускають, дочкою вищезгаданого Болеслава-Юрія II або навіть Андрія). Він отримав владу на Волині, а згодом і в Галичині.

1349р. Об'єднане Галицько-Волинське князівство перестає існувати: Галичину захоплює Польща, Волинь залишається Литві. Війна продовжується, а Олесько опиняється на межі, через що часто відбувається його перехід з рук у руки (однак, між тими-таки династіями П'ястів і Ґедиміновичів). Любарт втримав його до 1366р., коли замком заволодів Александр Коріятович — намісник короля Польщі Казимира III Великого. Зі смертю Казимира 1370р. Любарт повертає землі Литві, але вже у 1377р. Олесько знову відвойовують: власником стає Владислав Опольчик — намісник нового короля Польщі та Угорщини Людвіка I Великого... Зі смертю Людвіка 1382р. Любарт мирно викупив замок, але в 1384р. помер сам. Маєтності отримав син Федір, та невдовзі після Кревської унії 1385р. спадок у нього відібрали.

1390р. Згадка про Олесько в буллі Папи Римського Боніфація IX, що підтверджувала передачу замку у користування Галицького католицького єпископа, ініційовану ще за Владислава Опольчика. Після цього споруда пропадає з історії... На фоні боротьби між прихильниками та противниками Кревської унії, а також міжусобиць за престолонаслідування, власники могли мінятись неодноразово. Відомо, що твердиню у 1431р. захопив Свидриґайло, якого підтримала українська шляхта в повстанні проти Владислава II Яґайла. Королівські війська спочатку не змогли відбити замок — він витримав облогу. Обороною тоді керував олеський староста, Івашко Преслужич з Рогатина.

1432р. Замок переходить до шляхтичів Сененських, польського роду, — з другого разу, в результаті повторного походу його було взято, а пізніше подаровано Яну Сененському за участь у битві на стороні Яґайла. А в 1441р. шляхтич отримав у довічне володіння ці землі, якими вже у 1442р. і 1453р. прокотились набіги татар... Ян помирає у 1477р., а маєтки розділяються між його дітьми. Аж після смерті братів-співвласників спадкоємцем стає Пйотр Сененський.

кін.XVст. Можливо, приміщення у вузьких кінцях овальних мурів існували ще давніше. А вже в цей час у південно-східній частині зведено двоповерхову житлову будівлю та каплицю. Загалом, компактний комплекс споруд ніс архітектурні риси готики, досі збереглись окремі виразні готичні портали. Також на подвір'ї викопано колодязь дуже великої глибини — 42м, бо щоб дістатись до води, треба було подолати всю висоту горба.

1506р. Замок переходить у спільну власність двох родів, коли Пйотр помер, залишивши по собі тільки дочок — Ядвіґу та Анну. Спадок офіційно поділено 1511р. Їх чоловіки, відповідно Марцін Каменецький та Фридерик Гербурт, отримали по півзамку. Твердиню сильно понищили татари у 1512р. Після відбудови, у 1519р. стався ще один напад — тоді у битві під Сокалем загинув Фридерик.

XVIст. Каменецькі мали суттєві борги, у 1580р. їх частку придбав Станіслав Жолкевський. Друга частка дісталася Станіславу Даниловичу (імовірно, по жіночій лінії після другого шлюбу Анни), а тоді його сину Івану Даниловичу, що тут, до речі, і народився.

1605р. Замок цілком переходить до магнатів Даниловичів, українсько-польського роду, в результаті одруження Івана з Софією Жолкевською — її батько Станіслав віддав свою половину як посаг. Іван Данилович за своїх півзамку взявся ще раніше, але повномасштабні перебудови почались після отримання всієї споруди і тривали аж до 1620-их рр. Каплицю з сусідніми приміщеннями перетворено в суцільний східний корпус. В іншому кінці розбудовано ще більший західний, який своїм кутом вийшов за межі старих овальних мурів і теж сягнув двох поверхів. При з'єднанні приміщень подекуди використовують арочні галереї. З'являються шикарні дверні портали і віконні обрамлення, замок щедро оздоблюється — зокрема, на оновленій в'їзній вежі вирізьблено великий деталізований герб Даниловичів... Невідомо, хто керував роботами, але припускають, що доклався італійський архітектор Ґалеаццо Аппіані. Будівля набула ренесансного вигляду та стала магнатською резиденцією, яку в 1628р. по смерті власника успадкував його син Станіслав Данилович.

1629р. На околиці черговий раз напали татари, і під час того дочка Івана, Софія-Теофілія Даниловичівна-Собеська, в стінах замку народила сина Яна — майбутнього короля Польщі. Землями батька в той час володів її брат Станіслав, якого татари в 1636р. взяли в полон і вбили.

1637р. Замок переходить до магнатів Конецпольських, польського роду. Щоправда, за поділом Олесько дісталося двом сестрам Станіслава: Марціані Даниловичівні-Конецпольській та Катажині Даниловичівні-Фірлей. Марціана була дружиною Стефана Конецпольського, вони мешкали спільно з родиною сестри. Але їх син Анджей Конецпольський, успадкувавши півзамку в 1647р. по смерті матері, зразу ж викупив частку Фірлеїв і став повновладним господарем... Однак в часи Хмельниччини, ще у 1648р. твердиню поруйновано, а подальші бойові дії зовсім розорили тутешні маєтки. Тож молодший брат Анджея, Станіслав-Францішек Конецпольський, через великі борги позакладав землі під позики.

1682р. Замок переходить до магнатів Собеських, польського роду. Король Ян III Собеський розплатився з численними кредиторами Конецпольських, таким чином одержавши маєток, в якому колись народився. Невдовзі він починає відновлювати споруду: її ґрунтовно відремонтовано, збудовано деякі господарські приміщення та вкрито новим дахом... Після смерті Яна III в 1696р. твердиню спочатку успадкувала його дружина Марія-Казимира д'Аркен-Собеська, звана "Марисенька". Вона виїхала з країни і померла у Франції 1716р., господарем став їх син Якуб-Людвік Собеський.

бл.1720р. Замок переходить до магнатів Жевуських, польського роду. В 1719р. (або пізніше) будівлю в Якуба викупив Станіслав-Матеуш Жевуський, який помер у 1728р. Новий власник, старший син Северин-Йозеф Жевуський зайнявся оздобленням інтер'єрів, перетворивши приміщення у розкішні палати. Під керівництвом французького скульптора Леблана їх прикрасили камінами, ліпниною та розписами; по-різному оформлені кімнати отримали свої назви. Також добудовано вежу (згодом її верх все одно знесли), а до східного корпусу додано низенький третій поверх для прислуги.

1755р. По смерті брата спадок одержав молодший Вацлав-Пйотр Жевуський, володар сусідніх Підгірців. Він почав вивозити цінності у свою резиденцію, а Олесько занедбав. Перший поділ Польщі у 1772р. та прихід австрійської влади призвели до збідніння роду. В 1779р. Вацлав помер, а його син Северин Жевуський потім продав маєток на аукціоні.

1796р. Замок переходить до Александра Зелінського з польського шляхетського роду, який на торгах придбав споруду. За його хазяйнування знесено малі прибудови поза стінами. Можливо, аж після пожежі 1806р. до західного корпусу додано ще один низький поверх — в результаті цього всі частини стали одного рівня.

1824р. Замок переходить до родини Літинських, нащадків польської шляхти. Імовірно, спадково — ще у 1821р. помер Александр, залишивши по собі багато дочок. Одна з них, Дизма-Йозефа Зелінська-Літинська, вже була дружиною Войцеха-Йозефа Літинського. В цей період стародавня твердиня найбільше постраждала. Пожежа 1836р. та потужний землетрус 1838р., внаслідок якого тріснули стіни, призвели до сильного занепаду. Збіднілі власники жили в кількох кімнатах другого поверху, решта були забиті дошками. А коли в одній із них виявили замурований скарб, замок зруйнували ще гірше — в пошуках інших можливих схованок здирали підлоги та настінні розписи, розбивали каміни. У 1875р. завалився колодязь... Немає даних, кому саме з родини належав маєток, але Літинські володіли ним і далі.

1882р. Замок переходить у суспільну власність, його викупили і передали австрійській владі. Десь тоді тріснутий східний корпус укріпили ззовні масивними підпорами. У 1891р. почалась подальша реставрація — відновили дах та деякі кімнати, і з 1898р. тут відкрилась сільськогосподарська школа. Під час Першої світової споруда знову була пошкоджена і занехаяна, хоча згодом запрацювала та ж школа... Новий етап відновлення, який ініціювала тепер вже польська влада, розпочався 1933р. — в ці часи повільно відроджували інтер'єри, а також облаштували браму та під'їзд.

1939р. За радянської влади роботи зупинено, а школу закрито. Замість того в роки Другої світової тут утримувались польські військовополонені. Пізніше німці у приміщеннях знову розмістили полонених, тепер вже радянських, а потім перетворили їх на склади. В повоєнний час замок закинули, а серйозна пожежа 1951р. знищила його до голих стін: згоріли дахи та перекриття, пообсипалась ліпнина, і навіть розтріскались мури... Допомогла чергова реставрація — 1954р. приступили до створення проекту, а 1958р. почалися власне будівельні роботи, в основному завершені до 1965р.

1969р. Були плани пристосування твердині під дім відпочинку. Однак замок передано Львівській галереї (тоді ще звана "картинною", тепер ЛНГМ) для музейних цілей. У 1970-1974рр. тривало відтворення пам'ятки у тому вигляді, який вона мала в кін.XVIIIст. Потім створено експозицію, і в 1975р. музей відкрився. В 1989р. отримав статус музею-заповідника.

1991р. За часів незалежної України Олеський замок став найбільш популярним туристичним об'єктом у своєму роді, його колекція творів мистецтва є однією з найбагатших серед філій галереї.

СТАРІ МАЛЮНКИ ТА ФОТО

Зверху представлено ряд історичних зображень, далі позначені номером у дужках. Найстаріший малюнок замку — це акварель Жана Анрі Мюнца [1], що зафіксувала його вигляд в часи Жевуських. Тут ще помітно маленькі прибудови, які пізніше були знесені. Також митцями створено ряд літографій, які потім видавала друкарня Піллерів у альбомах з краєвидами Галичини, 1824р. і 1838р. Зокрема, Антоній Лянґе намалював споруду як зблизька [2], де можна детально розгледіти елементи архітектури та міст, так і здалека [3] з усім пейзажем. Справу продовжив молодий Карел Ауер — на його літографії [4] ракурс та сюжет із землеробами запозичені в попередника, хоча манера виконання інша.

Окремо від того і дещо згодом з'явилось зображення Наполеона Орди [5], яке представляє замок в період занепаду. Хоча вже є підпори, якими укріпили потрісканий від землетрусу східний корпус, — їх добре видно на пізніших фото [7-8, 10-11]. Тож, можливо, свій малюнок Орда зробив аж на початку 1880-их рр.

В кінці XIXст. споруду відремонтували, у Першу світову вона постраждала не сильно, і подекуди збереглось оздоблення інтер'єрів [6]. Також перекрили дахи, а двір відмежували потужною стіною [7], якої нема на старих малюнках. Імовірно, десь між війнами мур знову пропав, бо в часи Другої світової замок вже без нього [8]. Тоді колишню твердиню пристосували під склад, фото тих років [9] відображає ще пристойний її стан.

Сильна пожежа 1951р. знищила замок до голих стін, він перетворився на руїну і навіть у 1960р. являв собою порожню кам'яну коробку [10]. Впадають в очі й інші ушкодження, як від обстрілів. Але реставраційні роботи змогли вивести пам'ятку з цієї розрухи, швидко змінивши її на краще [11]. Пізніше замок цілком відновили, в інтер'єрах влаштували музей, стіну між корпусами відбудували у вигляді первинних мурів з галереями та бійницями [12].

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ВІДЕО

Документальна телепередача "Золота провінція" (Львівське телебачення, 2010 рік). Досить добротне пізнавальне відео: види Олеського замку та його інтер'єрів з багатими колекціями експонатів, разом з якими пропонується розповідь про історію побудови, доповнена епічними мелодичними саундтреками. Крім того, передача містить уривки екскурсії Возницького для поляків, а також інтерв'ю з атракційними працівниками: "управителем" замку і візницею.

ОПИС ЗАМКУ

---

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД

Замок зберіг первинні овальні обриси: менший переріз посередині становить близько 35м, а більший — 55м. Складається з 2 триярусних корпусів, що з одного боку з'єднані в'їзною вежею, теж триярусною, а з другого боку сполучені муром. Цей закритий периметр формує тісний дворик... З фасадної сторони якраз видно всі замкові споруди (2 корпуси і вежу). Комплекс невеличкий та компактний, що було характерно для оборонної готики в період його заснування. Самі ж споруди, які ми бачимо нині, — у стриманих сірих тонах і вже ренесансного стилю, — постали внаслідок тривалих перебудов.

Спочатку заходимо на подвір'я. Зразу з-під брами в очі впадають аркади в архітектурі старовинного східного корпусу та відновленого муру [1]. Під склепінням найближчої арки схований колодязь, що сягав глибини 42м до того як завалився; зараз він накритий і потроху розчищається [2]. Друга арка — це сіни, вхід у східний корпус зі сходами догори. Третя ж вела до замкової каплиці; тепер тут римо-католицька каплиця Св.Анни, а перед нею сувенірний магазин. Ще поза тим усім, у віддаленому захищеному кутку розташовувалися скарбниці, а кімната поблизу вежі була вахтовою.

Прямо навпроти в'їзної брами стоїть стіна, реконструйована у вигляді древнього муру з дерев'яними галереями зверху. Туди можна піднятись вузькими стрімкими сходами, щоб оглянути чудову панораму Олеська з висоти. Західний корпус, що Г-подібною формою огинає двір [3], на першому поверсі містив прихожу, кухню з пекарнею та інші господарські кімнати... В залах другого поверху, що тягнеться неперервно по обох корпусах через вежу, власники жили та приймали знатних гостей. А низенькі треті поверхи зведені пізніше для прислуги. В наші часи всі ці приміщення займає музей.

На перший погляд архітектура гармонійна, але дуже проста. Тож щоб оцінити її особливості, варто оглянути замок ще ззовні. Вийшовши з брами, можна спуститись трохи нижче і роздивитися фасадну частину, зокрема в'їзну вежу [1]. Східний корпус, що тягнеться півовалом вліво, після землетрусу укріплений масивними підпорами, так що порівняно з будівлею вони нові [2]. А найдревнішим елементом є кам'яний мур, який оперізує нижній ярус замку — різницю в віці між ним і неоригінальною сполучною стіною помітити не важко [3]. Західний корпус, суттєво виступивши за початковий периметр, зі свого боку поглинув частину муру і надав твердині прямокутних форм [4]. Саме такий вид відкривається туристам, що піднімаються з дороги, а попід стінами їх зустрічає радянський пам'ятник оборонцям Олеська.

Над в'їзною брамою вирізьблено барельєф, дуже насичений дрібними деталями. Він створений після перебудов Івана Даниловича і являє собою гербовий картуш. Щит у центрі містить чотири герби: Сас, Топір, Гербурт і Корчак — це герби Даниловичів (Сас) та споріднених родів. Притримують щит ангели, що стоять на лежачих левах, а над ними літають амури. По боках зображені алегоричні Віра і Справедливість, з трьома портретами-медальйонами королів під кожною, ззовні обрамлені фігурами зі спіралями і головами химер. Вгорі понад тим плетивом домінує постать Бога Отця.

P.S.: Все це оглянуто ще в липні 2015р. на екскурсії, з деяким поспіхом і хмарами людей на фоні. Під час самостійних відвідин в березні 2016р. замок я роздивився значно краще — в тишині та на прохолодному вітрі він вражав сильніше. Щоправда, влітку була можливість сходити на додаткові тимчасові виставки, в підвалах і на третьому поверсі, якою одначе я так і не скористався за браком часу. А наступного разу працювала лиш основна експозиція, тим не менш цікава і обширна.

ІНТЕР'ЄРИ ТА МУЗЕЙ

Експозиція музею-заповідника "Олеський замок" починається із входу в західний корпус. На першому поверсі тут каса і зал історії замку — інформаційні стенди, а також знайдені при розкопках артефакти дають уявлення про місцину. В центрі стоїть модель замку, подана зліва на фото, яка представляє вигляд ще княжих часів, судячи по відсутності пізніших добудов. Зокрема, привертає увагу великий арочний міст і суто оборонний характер твердині загалом.

Далі піднімаємся сходами на другий поверх, де в колишніх палатах господарів розміщена експозиція мистецтва XIV-XVIIIстт. (як пише при вході). Крім того, інтер'єри цих кімнат цінні самі по собі, адже зберегли елементи вишуканого оздоблення. Всі вони мали назви, які, однак, мінялися разом з призначенням та виглядом, тому один і той же зал міг іменуватися по-різному в різні роки.

Шпалерний зал, куди потрапляєш передусім, зразу вражає: мистецькі древні гобелени XVIст. на тему Одіссеї, стіл з картою на стільниці, скульптурна люстра і міцні меблі [1]. Непримітні двері зліва, які ведуть в сусідню кімнатку з давньоруськими знахідками, — це єдині автентичні двері замку, що стоять тут аж з XVIIст.! Направо прямує ланцюжок наступних приміщень: зал в зеленому кольорі (з масивним білим порталом, надгробком та погруддям жінок, іконами) і зал в жовтавому кольорі (з привіконними розписами, високою декоративною піччю) приводять в найбагатшу кімнату. Європейський зал, основним штрихом якого був нині втрачений плафон "Викрадення Європи", зберіг оригінальну настінну ліпнину [2]. Зараз він шикарно оформлений, а частина покою, що була відгороджена і служила спальнею власників, реконструйована у схожому їй стилі [3]. Наступний надбрамний зал, розташований вже у вежі, умебльований досить стримано, зате вирізняється рясними розписами в червонявих тонах [4].

Переходимо далі в східний корпус. У залі, званому бенкетним чи Марсовим, представлено іконописне мистецтво, від окремих ікон до цілого іконостасу і вівтарів [5]. У залі, званому дзеркальним чи Бахусовим, висить батальний шедевр "Битва під Віднем" — величезне (8x8м!) полотно Мартина Альтомонте [6]. В кутку замку, в колишньому мозаїчному залі виставлені дерев'яні скульптури галицького майстра Івана-Георгія Пінзеля та його школи [7]. Експозиція завершується коридором з дверима в останні приміщення [8]. Хоча картини доповняють майже кожну кімнату музею, але в цих двох залах живопису зосереджено найбільше: численні портрети (парадні, натрунні, селянські), кілька натюрмортів, тощо.

Музей разом зі службовими приміщеннями займає майже весь замок. Окрім того, в напівпідвалі західного корпусу є ресторан "Гридниця". Радує, що вивіска дуже акуратна і не псує зовнішній вигляд пам'ятки. Під час других відвідин зайшов туди пообідати. Заклад, хоч з двору видається маленьким, насправді досить просторий, а всередині по-підземному прохолодно. Інтер'єри оформлені під середньовіччя, в поєднанні каменя з деревом, як справа на фото.

Наприкінці варто зазначити, що попри невеличкий розмір, Олеський замок як об'єкт туризму дуже місткий. Багаті колекції цінностей, оздоблення старовинних палат потребують немало часу на ретельний огляд. Типова екскурсія хороша для ознайомлення, але залишила відчуття поспіху і неповного охоплення. Тому я повернувся сюди ще раз, вже заради упущених суміжних цікавинок.

АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ АНСАМБЛЬ

У ранні періоди існування, в XIV-XVIстт., коли роль укріплення була найвагомішою, замок оточували кілька рядів оборони. Крім того, високий горб, разом з обширними непрохідними болотами річки Ліберції довкола, творили суттєвий природний захист. Пізніше мочари осушили. Оте початкове русло і болотянисті ставки відновлено вже у наш час [1].

Хоча господарські будиночки, сади і городи були навкруги ще раніше, та регулярний італійський парк створено аж на початку XVIIст. за Івана Даниловича. Він розкинувся з південного боку, але композиційно не був поєднаний з замком. Тут росли різноманітні кущі та дерева рідкісних порід... В бурхливій неспокійній середині століття зелену окрасу понищили і занедбали. Лише в кінці XVIIст. за Яна Собеського парк насаджено знову, тепер вже у французькому стилі. Початок XVIIIст. в часи Жевуських, коли його додатково впорядкували і оздобили скульптурами, став піком розквіту. Подальші роки без догляду стерли чітке планування, рослинність поступово пропала.

Парк відновлено в 1970-их рр. після замку: насаджено багато декоративних дерев, сформовано доріжки і тераси, встановлено старі та нові статуї [2]. Тут можна відшукати кам'яні хрести та стовпи, веселих левів, міфічні створіння з головами жінок та безліч іншого. На широкій алеї після планеру 1996р. залишились і сучасні абстрактні скульптури [3].

Парком приємно прогулятися, особливо після довгого огляду музейних залів. В жарку погоду він відкидає трохи тіні і віє прохолодою зі ставків. Окрім того, звідси прекрасний вид на замок, який можна порозглядати з усіх боків.

ОКОЛИЦІ

---

Хоча мета маршруту досягнута, можна і не зупинятись на тому, особливо якщо в запасі ще є час. Можна знайти довкола й інші цікаві об'єкти чи заняття, та повніше використати переваги локації.

КОЛИШНІЙ МОНАСТИР КАПУЦИНІВ

Навпроти замку, зі сторони в'їзду на територію в 1737-1739рр. збудовано монастир капуцинів — монашого ордену РКЦ. Фундаторами були тогочасний власник Северин-Йозеф Жевуський та його дружина Антоніна Потоцька-Жевуська. Прямокутний бароковий комплекс складався з костелу і трьох двоповерхових корпусів, що оточували маленький двір. Попереду оздобленого розписами костелу постали три кам'яні фігури роботи Леблана, який працював і над інтер'єрами замку. Позаду з'явилися сад та ставки. Монастир отримав назву Св.Йосифа та Св.Антоніни — на честь покровителів засновників. Сам костел освячений як Св.Йосифа, а після 1760-их рр. відомий завдяки чудотворній іконі Св.Антонія Падуанського, що зберігалася тут.

Був закритий австрійською владою в 1785р. і перетворений у військовий шпиталь, при цьому понищено інтер'єри та розграбовано цінності, а бібліотека зникла цілком. Навіть поховані тут тіла викопано і перенесено. Лише через втручання самого імператора Йосифа II в 1788р. обитель повернули капуцинам. Відтоді монастир проіснував ще півтора століття, переживши разом із замком землетрус 1838р., після якого, щоправда, відновлювався понад шість років.

Перша світова і повернення польської влади не зупинили чернечого служіння. Зате з початком Другої світової, зразу ж у 1939р. монастир ліквідовано радянським режимом, а в його стінах розмістили військовополонених поляків. Німці зробили зі святині єврейське гетто, пізніше — склад. В повоєнні часи споруду пристосовували то під пункт сільгоспзаготівлі, то під майстерню, і наприкінці під ПТУ.

В 1979р. приміщення віддали Львівській галереї під фондосховище новоствореного музею, чия колекція вже не вміщалась у замку. Пам'ятку реставрували в 1980-их рр., і до сих пір вона служить для зберігання численних артефактів. Туристам вхід заборонено.

Неабияку популярність Олеського замку монастир, на жаль, не поділяє. Не зважаючи на розміщення у видному місці та історичну спорідненість із замком, екскурсоводами він не згадується. Та й виглядає, чесно кажучи, не презентабельно — увесь силует блякне за купою торгових яток та машин, наставлених спереду. В перші відвідини я навіть не звернув на нього уваги. Лиш за другим разом трохи пройшовся вздовж мурів, зазирнув здаля в сад позаду корпусів. Територія закрита і охороняється, тож багато тут не побачиш. Приваблює хіба що фасад костелу, високий і понурий, з трьома давніми кам'яними статуями на прилеглій терасі: Св.Антонія, Діви Марії та Св.Онуфрія.

ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА

Храм знаходиться дальше, за 800м до замкового ансамблю, та тісно пов'язаний з його власниками. Мурований готичний костел Св.Трійці заклав Марцін Кам'янецький у 1545р. на місці колишнього, ймовірно дерев'яного. Зводився довго, освячений аж у 1597р. На пожертви Івана Даниловича в 1627р. по боках добудовано дві восьмигранні каплиці — Матері Божої та Св.Івана Богослова. Пізніше одну з них перетворено на високу вежу: перший ярус залишився каплицею, другий став оборонним з бійницями, а третій — дзвіницею. Після пожежі 1806р. (згорів дотла з обвалом склепінь), землетрусу 1838р. і нової пожежі 1841р. щоразу відновлювався; останні роботи велися до 1847р. Костел загалом набув ренесансного вигляду.

Перша світова оминула храм, а в міжвоєнний час, у 1927р. його ґрунтовно відреставрували та звели довкола кам'яну огорожу. Зате зразу ж після Другої світової костел закритий радянською владою і пристосований під склад. Щоправда, згодом його цінність таки визнали: в 1960-их рр. реставрували, а в 1980-их рр. передали під опіку Львівській галереї... Споруда знову стала сакральною аж у 1993р. — її отримала автокефальна православна громада, наново освятивши церкву первісним ім'ям Св.Трійці. Храм зі своїми неординарними старовинними формами, що стоїть просто по дорозі від головної зупинки до замку, дійсно вартує уваги. Світлий інтер'єр, який мені пощастило частково побачити завдяки недільній службі, здався просторим і навіть дещо порожнім.

ВИСНОВКИ

---

Олеський замок слід відвідати обов'язково. Височить на краю селища Олесько, куди влаштовують організовані тури і куди можна самому легко доїхати маршруткою зі Львова. Овальний у плані, він все ж несиметричний та неправильної форми з виступами — складається з двох корпусів, які сполучені в'їзною вежею та стіною і разом з ними формують маленький двір. Давно відреставрований і в хорошому збереженому стані. В приміщеннях функціонує музей з багатими інтер'єрами та колекціями експонатів, працює ресторан. Замок стоїть на горбі, оточеному парком зі скульптурами та болотистими ставами. Входить до відомого туристичного маршруту "Золота підкова", також разом з сусідніми пам'ятками може стати чудовою окремою екскурсією зі Львова.